– «Всі йшли, і я пішов», – просто каже Микола про свій вибір приєднатися до війська з початком повномасштабного вторгнення. Замість чеської візи, яка мала бути наступним кроком в його житті, він обрав шлях захисту Батьківщини.
Як командир роти, його завдання полягають у чіткій організації роботи підрозділу, встановленні відповідальності та координації дій кожного військовослужбовця:
– «Головне – це люди та відповідальність за моїх людей, всьому іншому можна навчити, було б бажання», – зазначає Микола. Адже відповідальність за життя своїх побратимів – для нього найважливіше.
Його служба на Сході України – це серія випробувань та героїчних подвигів, повідомляє Група комунікацій 211 понтонно-мостової бригади. На Херсонщині він брав участь в евакуації техніки, виконував комендантську службу. У Донецькій області – зводив фортифікаційні споруди, встановлював інженерні загородження та займався мінуванням.
Навіть у найскладніших умовах Микола був вражений єдністю та самовіддачею військовослужбовців бригади:– «Усі ми щоденно працювали як одна команда, злагоджено, як одне ціле, не покладаючи рук і вдень і вночі, тому й результати нашої добросовісної роботи було не аби як видно», – розповідає він.
Військовослужбовець нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня від Президента України, за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України на Донецькому напрямку, і відзнакою Президента України «За оборону України», після виконання бойових завдань на Херсонщині.
Окремо він згадує про зустріч з побратимом на Донеччині. Після року розлуки доля звела їх знову разом. Раніше вони служили в одній роті, а зараз підтримують зв’язок по можливості, бо реалії війни саме такі. Військова служба подарувала Миколі не просто надійних побратимів, а й нову родину – людей, які завжди поруч з ним, на яких можна розраховувати та покластись.
– «Мрія моя лише про одне – щоб війна закінчилася», – зізнається він. Служити Україні та українському народові для нього – це священний обов’язок, як і кожного чоловіка.
Вдома на українського захисника чекає кохана дружина та двоє прекрасних діток – дочка і син. Вони пишаються своїм чоловіком та батьком-героєм, який щоденно захищає їхню країну від ворогів.
Микола закликає всіх, хто може, долучатися до лав Збройних Сил України:
– «Війна триває, нам потрібні фахівці, ще не пізно, тому варто долучатися до війська, та разом захищати своє! Ми навчимо, покажемо та передамо власний досвід, необхідно лише долучитись та стати на захист своєї країни!» – каже захисник.
