— Мені ця премія дуже доречна. Не так давно я розбив коштовний фотоспалах і тепер планую на прем’єрські гроші придбати новий. Щоправда, сама премія становить 2400 гривень, але після оподаткування на руки лауреати отримують десь 1700. Я навіть і не знаю, чи вистачить цих грошей, але все одно дуже приємно.
— Фототехніка зараз настільки коштовна?
— Професійна техніка дуже дорога. Якщо ти вирішив конкурувати з іншими фотографами, то тут вже нікого не хвилює, що в тебе немає грошей на якісну апаратуру. Власне, художні фото можна робити й «Зенітом», але до того часу, поки мова не зайде про професійність. Та й взагалі, самому фотографу дорога техніка допомагає в роботі — тобі залишається лише побудувати кадр, зловити мить і натиснути кнопку.
— Тобто високохудожні професійні фото краще робити «крутим» фотоапаратом?
— Не завжди. Іноді я полюбляю фотографувати вручну зробленим моноклем — об’єктивом, схожим на який користувалися років сто тому. Різкості він, звісно, не дає, але саме в цьому й полягає художність, нерідко такі фото помилково називають неякісними.
— Для тебе особисто фотомистецтво є прибутковим?
— Зараз я не те що не заробляю фотографіями, а навпаки, витрачаю на це гроші з сімейного бюджету. Окрім техніки, чималі кошти йдуть на плівку — якщо з однієї плівки вдається зробити одну виставкову фотографію, то таку роботу можна назвати вдалою. Взагалі, часто питають, коли в мене буде чергова виставка, тільки чомусь ніхто не запитує, а чи є в мене гроші на ці виставки.
Рекламною фотографією я тільки-тільки почав займатися, а художні фото особливого прибутку не дадуть. Я свої роботи або дарую, або недешево продаю — вважаю, що митцю дешевити не можна. Ось подарую я комусь свою виставкову роботу, а потім людина дізнається, що хтось купив таку саму за п’ятнадцять гривень, а тому цінності фотографія для тої людини вже не матиме. Та й взагалі, якщо люди платитимуть за зйомки та фотографії не копійки, то й ставлення у них буде відповідне.
— І скільки можуть коштувати твої художні фото або зйомки?
— Зйомка — тридцять доларів, стільки ж потрібно викласти й бажаючим повісити на стінах у будинках не дешеві розтиражовані базарні картинки, а ексклюзивні якісні фотозображення. Хоча, пам’ятаючи, що свого часу мені допомагали й допомагають зараз, я не відмовляю людям, для яких заплатити таку суму є проблематичним. А йдуть до мене, адже знають мою творчість.
— А хто зробив найбільший внесок у розвиток Олександра Майструка як фотохудожника?
— Я вважаю себе вихованцем фотоклубу «Час». Не можу виділити когось з його членів, кожен мене навчив чомусь. При цьому ніхто не нав’язував свій стиль, а просто вказував на помилки. У фотоклубі, дивлячись на таких людей, як Бусленко, розумієш, що будь-хто може досягти певних висот, якщо докладе до цього зусиль.
Власне, допомагає мені багато людей. І хоча за це дорікати не можна, але іноді мене це трохи дратує — я розумію, що можу щось зробити сам. Мені приємно, коли мої роботи відзначають на закордонних виставках, оскільки там вони мене не знають, не роблять ніяких поблажок через мої проблеми із здоров’ям. У Рівному, звісно, ставляться трохи лояльно, а я не хочу, щоб мене якось виділяли з-поміж інших.
