— Зараз у мене дві домівки — у Львові, де я навчаюсь на режисерському факультеті державного училища культури та мистецтв, і в Рівному, й навіть не знаю, яка з них рідніша. Зараз я працюю з людьми, котрі вірять у мене, а це Андрій Гордєєв, Павло Недзєльський та інші, намагаються втілити наші ідеї в життя, допомагають записувати нові пісні на студії «Глорія», яка вже переїхала до Києва. Разом ми намагаємося створити новий образ Аніти — я більше не хочу страждати, а прагну бути впевненою. Зараз у моїх піснях помітна сила, утвердження, впевненість. Звісно, через це трохи змінився музичний стиль — якщо раніше я співала переважно «попсу», то в нових піснях більше рокових ритмів. Для непоганого «живого» звучання ми хочемо зібрати ще й музикантів.
— Відомо, що гарному музиканту для здобуття популярності необхідно переїжджати до великих міст. Ти свою «розкрутку» пов’язуєш із якими краями?
— Не буду скромничати, але це, мабуть, Москва. Ми навіть маємо певні пропозиції, але вони поки тримаються в секреті. Реалізовувати всі ці задумки ми зможемо лише тоді, коли станемо на ноги, коли будемо готовими «вибухнути». Мені важко сказати, скільки часу для цього потрібно, єдине, в чому я впевнена — так це те, що робота, цілеспрямована та правильна, триває. Все залежить від часу, геніальності наших ідей і мого старання.
— Чи виникали в тебе думки свою подальшу долю пов’язати із «більш серйознішим заняттям», ніж музика?
— Окрім як співачкою, я себе більше ніким не бачу. Колись давно мріяла стати журналісткою. На всяк випадок, якщо щось там у співочій кар’єрі не складеться, я вирішила навчатися на режисера — мені подобається театр, тим більше, що там теж необхідно мати вокальні здібності. Проте я вже одинадцять років співаю і не хочу тупцювати на одному місці, а професійно розвиватися. Сподіваюсь, що в наступному році так і буде.
— Тобто саме тоді рівняни почують Аніту на FM-радіо та побачать на телеканалах?
— Ти знаєш, всі ці елементи розкрутки можна було робити й зараз — ми вже маємо непоганий музичний матеріал, я ці пісні дуже люблю. Це вже банальність, але не хотілося б робити ротацію якоїсь однієї пісні, поки немає альбому. Компакт-диск має бути продуманим і цілісним — це наша мета, до якої ми йдемо. Мені чомусь здається, що говорити про диск як про реальну річ можна буде через рік.
— Скільки б не записувався артист, він не може існувати без концертів. Як складається твоє гастрольне життя?
— Концертів я даю небагато, проте не жалкую. Виступати на якихось імпровізованих сценах без пристойного звуку та реклами я б не хотіла. Хоча вважають, що будь-який виступ іде артисту на користь, але якщо так, то я ніколи не вийду з того образу маленької дівчинки з непоганим голоском. А я хочу, щоб мене сприймали як більш професійного виконавця. Тому мені здається, що краще виступати на гарних сценах, нехай їх навіть буде менше.
— Від училища часто просять виступити?
— Хоч я з режисерського факультету, мене дуже часто кличуть щось там поспівати, навіть більше, ніж інших студентів. Нещодавно ми з моїм другом ставили невелику виставу про один день з життя співачки. Це було про мене — автор не попередив, що пише про моє особисте життя, про речі, які я й сама в собі не помічала. У нас вийшов такий собі міні-мюзикл з багатьма другорядними акторами, який багатьох вразив, і якщо я даватиму колись сольні виступи, то певні моменти звідти я обов’язково вставлю.
— У кожного артиста курйози на сцені — річ обов’язкова. Щось цікаве про себе розкажеш?
— Найчастіше на сцені забуваю слова пісень. Я принципово не співаю під «плюс», але іноді таке трапляється, що починаю другий куплет словами першого чи навпаки, або ще щось подібне. Декілька років тому на багатьох концертах ми співали в дуеті з Оленою Синьчук — і вона іноді дивилась на мене круглими очима, даючи зрозуміти, що я співаю щось не те.
