Почуттями, які у нього викликав демонтаж пам’ятника на площі Перемоги та родинною історією поділився відомий рівненський історик Микола Бендюк:
-Деокупація Рівного. Це лише одна із акцій зі зняття символів тоталітарного радянського режиму, але для мене вона знакова.На постаменті був радянський партизан і солдат червоноармієць, які окуповували Рівненщину у 1944 році. Тоді пройшов процес деокупації – німців прогнали, а совєти зайшли. Ці умовні вояки, що на памятнику, ростріляли тоді мого діда, хутір дідовий спалили і ледь не постріляли мою бабусю з маленькими дітьми. Коли мого батька, якому було 6 років хотів застрелити рядовий чеченець (кавказець) то офіцер йому сказав що діти і так подохнуть… бо тоді було холодно… хутір знаходився серед лісу і до найближчого села треба було йти декілька кілометрів босими та голими. Хату підпалили вночі і діти повискакували хто в чому був.
Тому це добре, що ці хлопці забралися з вулиць нашого міста! Добре, що Віктор Шакирзян взявся за наведення порядку в місті з декомунізацією і незважає на скарги і потенційно якісь наїзди прокуратури за поданням тих яким неначасі. Надіюсь, що деокупація України пройде якнайскоріше і разом з пам’ятниками вулиці наших міст покинуть і російські війська. Хоча наша земля щедра і може прийняти як дар та удобрення останки знищених москалів.
