В’ячеслав Ніконов 26 років працює судово-медичним експертом, три останні роки очолює Рівненське обласне бюро судово-медичної експертизи. Він досліджує тіла людей, які загинули внаслідок злочинів чи топригод, визначає причину смерті та оглядає тіла полеглих військових.
Про роботу в морзі, найбільший страх та відпочинок судмедексперт розповів Суспільному.
26 років в морзі
В цю професію я потрапив випадково, коли на шостому курсі медичної академії в Тернополі у нас був розподіл. Я мріяв стати клінічним лікарем, працювати безпосередньо з пацієнтами. Але сталося так, як вирішила доля. Зараз я з упевненістю можу сказати, що не уявляю себе кимось іншим.
Мій перший робочий день був дуже насичений — три дослідження покійників. Одне з них одразу виявилося травматичним, здається, це була дорожньо-транспортна пригода. У мене не було часу відкладати все на потім, я одразу потрапив у вир подій. Спочатку було важко.
Ті люди, які психологічно здатні працювати в цій сфері без сильних емоцій і з холодною головою, є унікальними. Були випадки, коли просилися на роботу санітарами в морг, їх брали, але через тиждень-два вони самі звільнялися.
Що таке судово-медична експертиза
Судово-медичний експерт — унікальна професія, що належить до структури Міністерства охорони здоров'я, але більшу частину роботи виконує для правоохоронних органів. Ми використовуємо медичні знання для розслідування злочинів проти життя. З'ясовуємо причину смерті, яким чином були нанесені тілесні ушкодження, від яких настала смерть.
Доводилося досліджувати знайомих, їх дітей чи родичів. Звичайно, тяжко, і, звичайно, я їх згадую. У мене є один-єдиний страх — зробити щось неправильно. Я думаю, що в кожного з колег він є. Інших страхів у нас не повинно бути, тому що все-таки робота така.
"З військових дій тіла бувають різні"
У приміщенні моргу приймають наших захисників, звідки їх видають родичам. Коли почалися втрати, наших героїв везли сюди — все це навантаження лягло на нас. Експертизи проводили східні регіони, до нас тільки привозили тіла. Спочатку нашим завданням було привести тіло в порядок та видати його родичам, скажімо так, у максимально естетичному вигляді.
З військових дій тіла бувають різні. Якщо не можна по обличчю впізнати, шукають інші критерії — статура, розмір ноги. Буває таке, що родичі приходять і дивляться на пальці ніг і кажуть: «Це точно він». Наприклад, дружина таке часто знає.
Питали, чи ми маємо технічну можливість проводити експертизи тіл загиблих з нашої області, якщо їх будуть привозити одразу з поля бою. Я, звичайно, сказав: «Так».
Що найчастіше запитують знайомі
«Чи не страшно? Чи не сняться? А як там?». Дуже прості, життєві запитання, особливо у людей, які не мають відношення до медицини. Найсмішніше запитання у мене було: «Чи не сняться вам покійники?». В нашій роботі працюють лише люди зі стабільною психікою. Якщо покійники починають людині снитися, значить, вона вибрала неправильну професію.
Особисто я смерті вже давно не боюсь, тому що вона є невідворотною для всіх людей. Одного дня ми всі закінчимо своє біологічне життя. Але в мене є така думка, коли біологічне тіло помирає, то воно нікуди не дівається, а мені здається, що воно десь потрапляє в простір. Далі про його долю — боюсь думати.
Відпочинок від роботи
Звичайно, бувають моменти, коли втомлюєшся від роботи. Тоді я намагаюся змінити локацію, знайти якесь місце і, наприклад, половити рибу. Тихе полювання приносить заспокоєння. Я займаюся куховарством, люблю готувати. Мені це подобається і я теж абстрагуюся від роботи й від усього, що мене оточує. Рок-н-рольник я. Люблю всю стару рок-музику, в межах 20-30 років.
