Рівненський театр, як і обіцяв раніше, у Міжнародний день театру відзначив своє 70-річчя. З традиційними для подібних заходів довгими і нещирими вітаннями посадовців, квітами від різних голів та запрошеними ветеранами сцени, які колись підкорювали сцени чи то власне театру, чи то клубу будівельників.
Історія рівненського театру за ці офіційні 70 років є доволі цікавою. Заснований він був у лютому 1940 року, через кілька місяців після приходу в Рівне радянської влади (власне, тоді ж заснували багато закладів культури). Вже за рік радянський варіант театру припинив діяльність, натомість частина акторів на чолі з режисером Анатолієм Демо-Довгопільським працювала в німецькому театрі, адже тогочасна столиця окупованої України, очевидно, повинна була мати свої мистецькі заклади. Після розстрілу Демо-Довгопільського у 1943 році театр знову припинив роботу, щоб відродитися уже після повернення у місто радянської влади. Причому, тоді відновлювати театральну діяльність допомагали актори Мелітопольського театру, повернені з евакуації в Уфі. 1 травня 1945 року театр урочисто відкриває новий сезон. З тих пір творча робота акторів та режисерів припинялася двічі — спочатку у 1960 році, щоб переїхати у новозбудований театр, і ще раз — 1978 року, коли нинішня будівля була сильно пошкоджена через пожежу. Трупі довелося на п’ять років повернутися у клуб будівельників (сучасний «Інваспорт»), звідки, власне, театр і починався. А з нагоди 700-річчя Рівного у 1983 році колектив повертається у відоме нам приміщення. Довгий час він носив горде ім’я радянського класика Миколи Островського, який, хоч і народився на Рівненщині, до театрального мистецтва стосунку не мав, оскільки писав романи. За незалежності «іменну» назву змінили, а до нової у 2005 додали статус «академічного» — ця приставка дозволяла акторам розраховувати на значні доплати. Восени минулого року театр ледь не розвалився через будівництво на Театральній площі, хоча піднятий керівництвом сполох допоміг переконати будівельників підсилити фундамент. Творча робота колективу мало чим відрізнялася від подібної роботи у інших провінційних закладах Мельпомени — ставили багато української класики, час від часу — пропагандистські радянські вистави, рідше — щось нове та більш цікаве як акторам, так і глядачам. Зокрема, «Сльози Божої матері» у 1994 році, «Суперники» у 2004, або «Берестечко» у 2005-му. Особливо відомих зірок для української сцени або кіно рівненський театр не давав, хоча свого часу тут працювали театральні легенди Амвросій Бучма і Наталія Ужвій. Проте в рівненських мистецьких колах імена як колишніх режисерів театру Володимира Опанасенка, Олега Мосійчука, Анатолія Горчинського, так і сучасних акторів добре відомі та шановані. Власне, про всіх цих людей тепер можна почитати у спеціальному виданні, яке було підготовлене саме до ювілею і яке вражає своєю масштабністю. Книга «Історія театрального мистецтва Рівненщини» має більше 600 сторінок і розповідає не лише про офіційний музично-драматичний театр, а й про дорадянські установи — зокрема, автори наголошують, що нині можна відзначати 100-річчя рівненського театру, адже саме сто років тому свій театр заснував єврей Лейба Зафран (він стояв на місці сучасного Народного дому). Працювали над книжкою колишній актор театру Ігор Жилінський та дослідник рівненського мистецтва Богдан Столярчук.
