На початку сезону адміністрація рівенського театру вирішила поекспериментувати — провела опитування глядачів щодо найпопулярніших акторів і вистави. Перемогу Ніни Ніколаєвої, яка стала найпопулярнішою актрисою, та «Суперників» — найкращої вистави можна було спрогнозувати легко. А ось те, що найпопулярнішим актором публіка назвала Андрія Куделю, мабуть, найбільшою несподіванкою стало для нього самого.
— Андрію, з чого ж починалась акторська кар’єра? — З 1983 року я навчався в Дніпропетровському театральному училищі, після якого працював у Волинському обласному ляльковому театрі, адже основна моя професія — актор театру ляльок. А в 1992 приїхав до Рівного. На великій сцені я вже тринадцять років… — Що відчуває актор, якого назвали «найпопулярнішим»? — По-перше, гордість за свою працю і величезну відповідальність на майбутнє. Звичайно, актор завжди ставиться сумлінно до своєї роботи, але тепер я повинен ще більше відповідати своєму титулу. — Ви працюєте також і в міському ляльковому театрі. Що більше до вподоби — дитячі казки чи дорослі драми? — Подобається і драма, і казка — це також повноцінна вистава. Театральне мистецтво — завжди тяжкий труд. І я не можу сказати, що легше: грати в драматичному чи ляльковому театрі, просто з ляльками я відпочиваю душею. Взагалі, дуже люблю комедію. Жити так тяжко, що хочеться феєрверку хоча б на сцені. Тому з більшим задоволенням граю в комедійних та музичних виставах, таких як: «А Рим палав коханням», «Оперета!.. Оперета!.. Оперета!..», «Як наші діди парубкували» та ін. — Завжди було цікаво, як у театрі відбуваються репетиції. Приколів вистачає? — Часом забуваєш текст і говориш, щоб хоча б попасти у зміст. Іноді, коли настрою нема, буває і мимо. Тоді виникають смішні комічні ситуації. А взагалі, репетиція — дуже серйозна річ, яка вимагає емоційних та душевних сил. Тому не завжди це так весело, як здається. Виступаємо ми майже щодня, тому репетиції відбуваються зранку. Коли ж випадає вільний день, можуть призначити і ввечері. А вихідний у нас у понеділок. — Який найбільший провал був у вас на сцені і як ви вийшли з цього становища? — Це був фінальний монолог у виставі «Панночка» на початку моєї театральної діяльності у рівенському театрі. Коли я вийшов на авансцену, то зрозумів, що повністю забув перше речення. Зробив дуже велику паузу. Пізніше мені казали: «Це було супер! Така пауза, такий вираз обличчя!..». Тоді я почав повільно знімати чоботи, потім — одягати. Поправляв глечики і т.д., тобто затримував час, поки міг. Звичайно, всі мої рухи та дії були виправдані, адже я діяв відповідно до сценарію. — Хвилювання перед виставою існує? — Певне побоювання є завжди, навіть у тих ролях, котрі, здавалося б, уже зіграні багато разів і відпрацьовані. Оскільки це вихід на публіку, і невідомо, як глядачі відреагують на твою гру. Ти не знаєш, чого можна очікувати. Особливо, коли приводять групи дітей із дитсадків та шкіл, можуть траплятися різні випадки. Якийсь трепет завжди повинен бути, адже актор, який нічого не відчуває, а награє — не може бути справжнім професіоналом своєї справи. — А якщо у вас і є хоч трохи вільного від роботи часу, чим ви займаєтесь? — Здебільшого читаю книжки, якщо не перу, не прасую чи не готую їсти. Буває й таке. Часом потрібно хоч раз на тиждень приготувати собі повноцінну їжу. Деколи йду до друзів, адже в мене є багато знайомих у Рівному, які не мають жодного відношення до мистецтва. З ними я маю змогу спілкуватися на різну тематику. А живу я в театральному гуртожитку, тому хочемо ми чи не хочемо, а нерідко у розмовах з колегами виникає тема одна-єдина — театр. Через це я зачиняюся у своїй кімнаті й читаю. — А що полюбляєте з літератури? — Остання книжка, яку я прочитав, — п’ятий том «Гаррі Поттера». До речі, її вистачило на дві ночі.
