Журналістів запросили на Рівненську атомну електростанцію, щоб довести — її діяльність не шкодить не тільки довкіллю, а й безпечна для людей, які працюють за кілька кроків від реактора. Найпереконливішим аргументом стали показники дозиметрів — після виходу із реакторного відділення вони лишилися на позначці "0", а спектрометр випромінювання людини засвідчив, що рівень опромінення після відвідин РАЕС не змінився. Загалом же лікарі запевняють: у любителів дичини, грибів та молока кількість радіонуклідів в організмі буде більшою, ніж у працівників АЕС.
Олександр Валигін, провідний інженер з експлуатації обладнання РАЕС: — Територія атомної станції умовно поділена на "чисту" та "брудну" зони. "Брудна" — це та, де є загроза отримати опромінення, тобто реакторне відділення. Люди, які там працюють, мають індивідуальні дозиметри. Якщо рівень опромінення високий, дозиметр про це сигналізує, а дозиметристи РАЕС стежать, аби люди не отримали надмірного опромінення. Загалом передбачено, що норма опромінення для працівника РАЕС — 20 мілізівертів на рік. Якщо у працівника рівень близький до цієї цифри, то його до роботи не допускають. Хоча такі випадки у нас бувають дуже рідко. У реакторне відділення входять лише у змінному одязі та касках, які захищають від опромінення. При виході із реакторного відділення працівники проходять через установку дозиметричного контролю на щиті радіаційного контролю. Установка визначає, чи немає на людині радіації. Якщо немає, то двері автоматично відчиняються. Якщо ж працівник "брудний", то вийти він не зможе. Установка вказує, яка саме частина тіла забруднена. Тоді доводиться проводити дезактивацію. Такі випадки у нас — рідкість, але все ж були. Зокрема, під час ремонтних робіт на реакторі. В основному були забрудненими одяг та руки. Їх обробляли спеціальними хімічними засобами. Біля реактора є підвищений рівень радіонуклідів, але не у самому реакторному відділенні, де безпосередньо працюють люди. Загалом у роботі реактор — 300 днів на рік. Тоді до нього працівники практично не входять, лише під час планових перевірок, вдягаючи додатковий протирадіаційний захист, як-от фартухи, спеціальне взуття, рукавички та ін. Окрім того, працівники реакторного відділення, а їх на зміні троє, контролюють викиди у повітря. 30-кілометрову зону навколо станції постійно моніторять. Для цього на РАЕС створили автоматизовану систему контролю радіаційної обстановки — АСКРО. Вона працює безперервно. І хоч траплялись поломки, та при цьому загрози для здоров'я людей ні разу не було. Реактор обладнаний кількома системами захисту, які мають різні джерела живлення, тож якщо відмовляє щось одне, реактор не залишається незахищеним. Сергій Боришкевич, заступник головного інженера з ядерної та радіаційної безпеки РАЕС: — За увесь період роботи Рівненської атомної електростанції не було жодного випадку, щоб працівники зазнавали опромінення у понад 20 мілізівертів на рік. Максимум, що ми фіксували — 19 мілізівертів. Щоб з'явились радіаційні опіки, потрібно отримати неймовірно сильне опромінення. Навесні працівники справді отримали опіки, проте не радіаційні, а хімічні. Вони порушили технологію, обробляючи хімічним розчином обладнання, тому й попекли руки. На РАЕС витоків радіації, що могла б загрожувати персоналу, не було. Навіть комісія, яка перевіряла нас нещодавно, зазначила, що наші перший та другий блоки — найбезпечніші в Україні, а третій і четвертий — не гірші. Загалом підрахували, що ймовірність аварії на РАЕС — одна на 50 тисяч років, а норма — одна на десять тисяч років.
