Володимир Мартинчук, помічник першого заступника голови обласної ради, став відомим на всю Україну завдяки тому, що самостійно ростить чотирьох донечок. Торік про нього багато розповідали всеукраїнські видання та телеканали. Журналісти навіть назвали його лауреатом премії «Гордість країни». Сімейна історія Володимира Мартинчука вразила й футболіста Андрія Шевченка: «Я захоплююсь Вашою мужністю.
Радість і горе водночас …Трійнята Віра, Надія і Любов своєї мами не пам’ятають. Вона померла невдовзі після їхнього народження. Крововилив у мозок стався наступного дня після кесаревого розтину, потім розтягнулися у вічність довгі три місяці її перебування у комі. Ввесь цей час Володимир Мартинчук не міг і припустити, що залишиться без дружини з чотирма крихітними дітьми (а в сім’ї підростала чотирирічна Марійка) на руках. Щодень розривався між пологовим будинком, де лежала дружина Наталя, і обласною лікарнею, в якій виходжували його новонароджених доньок. В цей же час довелося зайнятися йому і вирішенням житлової проблеми. Адже з однією дитиною ще можна було якось винаймати невеличку квартиру, а після збільшення сім’ї удвічі потрібно було подумати і про більше помешкання. Звернувся він з цього приводу в облдержадміністрацію, в «чорнобильське» управління. Адже в нього був статус чорнобильського переселенця. З розумінням Володимиру Мартинчуку тут пощастило. Тодішній заступник голови облдержадміністрації Валентин Крока не лише допоміг зі швидким отриманням квартири, взявши на себе відповідальність за обхід усіх формальностей, а й став другом на все подальше життя. Напередодні Нового року Володимир Мартинчук вселився разом з дітьми в нову трикімнатну квартиру. Клопотів не зменшилося. Потрібно було шукати і привозити у Рівне кращих спеціалістів, щоб врятувати дружину, і шукати няню для трійнят. На щастя, доглядати дівчаток погодилася дружина троюрідного брата Марія Нестерук. Тоді він думав, що це тимчасово, але Наталя так і не піднялася. У січні 1996 року її поховали. Про те, як було тоді тяжко, Володимир Мартинчук розповідати не любить. Допомагала йому на перших порах сестра Галя, яка разом з чоловіком та двома дітьми спеціально перебралася до їхньої трикімнатної квартири. Дитячі хвороби, безсонні ночі, кількаразове за день прання — ось що можна лише пригадати з того часу. Коли дівчаткам виповнилося по п’ять місяців, Галина від них поїхала. І знову доглядати немовлят удень приходила няня, а вночі Володимир з ними залишався сам: заколисував, заспокоював, годував.
Діти — не проблема Володимир Мартинчук виховання чотирьох дітей не вважає проблемою. Каже, що до нього звертаються люди з набагато більшими проблемами і набагато більшою кількістю дітей. Головне, говорить він, щоб діти не хворіли, тоді й не буде головного болю. Його старша донька нині навчається у шостому класі, троє менших — у другому. Як і тато, усі четверо небайдужі до спорту. Марійка навчається у спортивному класі, займається бейсболом та легкою атлетикою. Віра, Надійка і Люба відвідують шашково-шахову студію, співають у шкільному фольклорному ансамблі «Ранкова роса». Усі дівчата добре вчаться, у чому, вважає Володимир Мартинчук, неабияка заслуга їхньої вчительки Наталії Данилюк (вона в початкових класах навчала і Марійку), яка до них по-материнському добра і вимоглива. У домашніх справах нині діти є доброю підмогою своєму татусеві. Вони і миють посуд, і підмітають, і готують їсти. Секретів куховарства їх навчає сусідка, колишня вчителька, а нині пенсіонерка Лідія Жмур. Вона не раз підставляє своє плече Володимиру Мартинчуку у справі виховання: при потребі наглядає за дітьми, допомагає з опануванням шкільних предметів тощо. Є у дівчат ще один обов’язок — допомога бабусі та прадідусеві, які мешкають у селі у Гощанському районі. Обробіток 1,5 га города, звичайно, лежить на плечах їхнього татуся, втім, доньки теж не відлежуються: допомагають і сіяти-садити, і збирати вирощене.
Спорт не дає опустити руки На запитання «Чи не думали ви над тим, щоб одружитися?» Володимир Мартинчук відповідає щиро: «Думав». Після публікації розповіді про його родину у всеукраїнській пресі до нього надходили цілі пачки листів від жінок з усієї України, які пропонували стати матір’ю його дітям. Але тоді трійнята були маленькі, й у нього не було часу їм писати. Тож питання одруження досі залишається відкритим. Втім, Володимир Мартинчук цілком самостійно справляється з усією домашньою роботою, яку зазвичай виконують жінки. Торік, правда, йому її дещо полегшив голова обласної ради Роман Василишин, який подарував на День захисника Вітчизни пральну машину-автомат, дізнавшись, що стара в Мартинчуків зламалася. Але не лише вихованням дітей та домашньою роботою займається багатодітний татусь. Є в нього ще одне захоплення — спорт. Саме він, на його думку, дає сили не опускати руки при життєвих труднощах. Ось уже шість років Володимир Мартинчук є членом клубу «АЗАРТ», назва якого розшифровується як Активне завзяте аматорське рівенське товариство. Щочетверга члени клубу, а це люди, яким за 35, грають у футбол, відвідують сауну, спілкуються.
