Після того, як опозиційні сили вольовим рішенням Президента почали переміщуватися з під-стін в теплі кабінети ще донедавна такої ненависної для них облдержадміністрації, виникло питання — хто ж тепер мітингуватиме? І під якими гаслами? Як виявилося, святе місце «правдошукачів» під владними стінами довго порожнім не буває. Зайвий раз нагадати новій «чесній і прозорій» владі, що політика у Рівному — це, насамперед, розв’язання соціальних проблем взялися… безпритульні, які готові вдатися до першого в Україні «страйку бездомних».
Про особливості «страйку» осіб, які взагалі-то не дуже переобтяжені суспільно корисною роботою, напевне, ми дізнаємося пізніше. Як і про ті дезодоранти та миючі засоби, якими пізніше оброблятимуть місцеперебування «страйкарів». Але, що досить прикметно, піти на такий крок рівенські безпритульні збираються аж ніяк не з політичних мотивів. Боротися таким чином вони вирішили за заклад, у якому ось уже протягом шести років знаходять тимчасовий дах над головою та харчі — обласний притулок для тимчасового проживання та реабілітації осіб, які не мають житла. Перші «хмари» над притулком з’явилися ще на початку січня, коли міська влада Рівного звернулася до облдержадміністрації з листом, у якому вимагала звільнити належне їй приміщення на вулиці Дубенській, 71-А. Це приміщення передало притулку в безплатну оренду міське управління освіти. Втім, як стало відомо з листа, пріоритети міської влади у здійсненні соцзахисту змінилися, і вона вирішила надавати приміщення на Дубенській не безпритульним, а одиноким матерям з новонародженими дітьми. За словами директора міського центру соціальних служб для молоді Людмили Талт, таких жінок у Рівному налічується нині близько двадцяти. Через те, що їм немає де жити, вони змушені відмовлятися від новонароджених дітей. Створення Центру, сподівається пані Талт, «допомагатиме запобігати ранньому сирітству». Стурбовані цією інформацією мешканці притулку відразу ж кинулися писати листи у всі можливі інстанції з проханням не закривати їхній заклад. Якщо ж ця вимога не буде виконана, вони погрожують вдатися до більш рішучих дій. — Я вже кілька років з перервами живу в притулку, — говорить 66-річний Георгій Омельчук. — Опинився тут після того, як син втрапив в аферу — заборгував велику суму грошей. Щоб розрахуватися з боргами сина, я продав хату, а сам опинився на вулиці. Паспорт свій я загубив, вчасно його не поновив. Оскільки не маю прописки, нині зробити новий паспорт не можу. А без документів нема можливості оформити пенсію. Притулок нині для мене остання надія, адже тут знаходжу і дах над головою, і нормальне харчування. Тому дуже боляче сприйняв звістку про те, що його можуть закрити. Ми вже написали листи з вимогою не робити це і в міську раду, і в обласну, і в облдержадміністрацію. Якщо ж до нас не прислухаються, будемо страйкувати. Адже куди нам йти? Під поїзд чи назад у підвали? Готовий йти під стіни приміщень обласної та міської влади і 40-річний Олександр Русскін, який ось уже місяць живе в притулку. — Я — колишній афганець, інвалід ІІ групи після контузії, — розповів чоловік. — Після виходу з тюрми виявився непотрібним ні матері, ні дружині. Мій дім згорів. Документи відібрали на вулиці малолітні хулігани. Жити не маю де. Добрі люди підказали, що тут можна знайти прихисток, тож я приїхав сюди. Підпрацьовую вантажником на базарі, коли є робота. Влаштуватися на кращу роботу не можу без документів, так само без них не можу оформитися в інтернат.
Коментарі Начальник міського управління праці і соцзхахисту Віра Мельник: — Ми проти притулку в місті, бо волоцюги не є нагальною проблемою Рівного. По-перше, основний контингент у притулку — бомжі з районів нашої та інших областей, а не з Рівного. По-друге, краще їх працевлаштовувати чи, якщо бомжі пенсійного віку, відправляти в інтернатні установи. Перший заступник начальника міського відділу УМВС України в м.Рівне Віталій Чубаєвський: — Якщо цей заклад закриють, соціальні наслідки будуть негативні. У місті збільшиться кількість виявлених на вулиці покійників, адже не секрет, що багато хто з волоцюг зловживає спиртним, тож, будучи у нетверезому стані, вони будуть замерзати прямо у скверах, на лавках, згоряти у підвалах та на горищах. Завідувачка притулку для тимчасового проживання та реабілітації осіб, які не мають житла, Інна Сурмач: — Куди подінуться люди, які тут зараз живуть? Всі вони з тих чи інших причин залишилися без житла і документів. Щоб виробити документи, потрібна прописка. А куди їх приписувати? Хіба до себе додому. Так, у нас багато тих, хто опустився на «дно». Втім, десятьох чоловік з тридцяти, які тут перебувають, цілком реально повернути до нормального життя. Начальник головного управління праці і соціального захисту населення облдержадміністрації Георгій Сладковський: — Основний контингент притулку — мешканці Рівного, і з міста вони нікуди не підуть, хоч ми й могли б їх переселити в Олександрію, де створюється нині реабілітаційний центр. Викинути ж їх на вулицю я не дозволю. І хоч фінансування притулку вистачає поки що лише до 1 квітня, але шукатимемо джерела фінансування. Якщо ж міська влада наполягатиме на виселенні притулку, я звертатимусь і в суд, і в прокуратуру.
Для довідки Торік у притулку побувало 325 осіб. Окрім даху над головою, мешканці притулку отримували медичну допомогу, консультації юриста. Шіснадцятьом зі своїх підопічних працівники притулку торік допомогли виробити паспорти, 41 влаштували в інтернатні установи, двох (за період з жовтня минулого року) працевлаштували, одного повернули у сім’ю.
