Рівненський будинок дитини заснований як сиротинець для дітей, які втратили батьків під час другої світової. Те, що у закладі через війну на сході знову може побільшати вихованців, хвилює персонал.
Медсестри Ірина Василець та Катерина Лютко з найменшими вихованцями Будинку дитини
Юрій Кожан, головний лікар Будинку дитини:
— Наш заклад заснований у 1944 році, коли багато чоловіків і жінок не повернулися з фронту. Називався він Будинком грудної дитини. Із того часу багато змінилося. А останніми роками спостерігаємо добру тенденцію — кількість сиріт почала зменшуватися, їх забирають у родини або у будинки сімейного типу. Щоб заклад існував надалі, відкрили групу реабілітації малюків з ураженнями психіки. Нині в закладі перебуває 40 дітей віком до трьох років, ще 150 дітей-інвалідів проходять реабілітацію у відділенні медичної та психологічної допомоги.
Віра Кобилянська, заступник головного лікаря:
— У нас тяжка робота. Потрібно навчати дітей ходити, говорити, і не завжди перше слово, яке вони вимовляють, — "мама". За нами стоять не тільки життя дітей. Я бачила на своєму віку дітей, які вмирали не від голоду чи холоду, а від суму. Тому не можна допустити, щоб повернулися повоєнні часи, коли відкривалися сиротинці. Не раз заглядаю в архів імен усіх діток, які тут виховувалися. Прізвища у них були теж символічні: Солнцев, Мирний… Так хочеться, щоб був мир…
