Мабуть, немає такої людини в Україні, яка б не чула про поневіряння учасників товариства «Еліта-Центр», котрі вклали гроші у побудову «віртуального» будинку і зараз намагаються відстояти свої права. Як виявилося, є віртуальне житло і в Рівному, щоправда, з місцевим колоритом.
Будинок №57 на вулиці Кубанській був визнаний Рівенським міськвиконкомом «ветхим» (як це дослівно вказано у рішенні міськвиконкому) ще у 1985 році. Відповідно, його мешканці отримали житло у різних мікрорайонах Рівного і роз’їхалися обживати нові домівки. Дехто навіть розібрав свої частини будинку на будматеріали. З певних життєвих обставин залишилася в оселі лише родина Суботів. Будинок вони відремонтували, на що попередньо взяли дозвіл у міському управлінні комунальною власністю. Але тут до справи долучаються умільці «порівняно чесного» способу заробляння грошей. Як виявилося, при переселенні не були скасовані права попередніх власників на будинок на вулиці Кубанській, 57, та й взагалі, за документами будівля проходила як цілісна, хоча й великої її частини вже взагалі не існувало. Отже, попередні власники вже неіснуючих квартир підписали договори дарування на своє «віртуальне» колишнє житло третій особі. З того часу 71 зі 100 часток будинку сконцентрувалася в руках однієї людини, прізвища якої не називатимемо з етичних міркувань. При цьому до цієї 71 частки потрапила і частина приміщень, у яких Суботи добудовували невистачаючу стіну. Як повідомили в Рівенському міському бюро технічної інвентаризації, провини БТІ в тому, що неіснуюча частина будинку продається і купується, немає. Функція БТІ у разі відчуження житла — провести його технічну інвентаризацію та видати відповідну довідку-характеристику. Така довідка, видана 16 вересня 1996 року, вказує, що житлова площа будинку зменшена у зв’язку зі знесенням його частини. Подібна довідка обласного бюро технічної інвентаризації, датована 17 березня 1997 року, вказує навіть, що знесена частина будинку становить 45 відсотків, й ідеальну частку будівлі кожного власника визначити неможливо. Ввесь фокус полягає в тому, що в старих документах на будинки не вказується конкретно належне кожному співвласникові приміщення, а лише частки будинку. Частину будинку знесли, а права на його ідеальні частки у колишніх співвласників залишилися. І через вищевказану недосконалість у документах неможливо підтвердити, частки яких співвласників знесені. Загалом, визначення таких часток, при укладенні договору купівлі-продажу чи дарування — справа нотаріуса та сторін договору. З того, що при укладенні вже двох подібних договорів таких дій проведено не було, можна зробити висновок: сторони договору чудово розуміють, що продають-купують «будинок-привид». Так що ось уже десяток років залишається відкритим питання — чим є дані факти з боку відповідальних посадовців та нотаріусів: недоглядом, халатністю чи свідомим порушенням закону? Про це хай роблять висновки компетентні органи. Щоправда, і з їхнього боку не було дотепер активних дій, щоб припинити операції з віртуальним житлом. Є в цій ситуації ще один аспект: у 2003 році, якщо вірити відповідному договору купівлі-продажу, «будинок-привид» був проданий за 8260 гривень, нещодавно ж теперішній співвласник частини будинку надіслав Суботам повідомлення про намір продати належну йому частину будинку за 177 тисяч гривень… І як тут не засумніватися у законі природи, котрий говорить, що «ніщо нізвідки не береться і нікуди не дівається» — перед нами приклад, коли гроші, і немалі до того ж, з’являються справді з «нічого». ...Уже десять років посеред залишків приміщення, яке за документами усе ще значиться як житлове, росте горіх і щороку радує Суботів плодами.
