Введення миротворців ООН в зону конфлікту на Донбасі — це суперечливий, але реальний крок до «заморожування» конфлікту, який свідчить про те, що Київ готовий тимчасово відмовитись від відновлення цілісності в обмін на паузу, необхідну для термінової реанімації економіки, — пише espreso.tv.
Рішення РНБО звернутися до ООН з проханням про введення миротворчого контингенту в зону конфлікту на Донбасі, ймовірно, не викличе захоплення в українському парламенті — але необхідну кількість голосів все-таки збере. Країна втомилась від війни і стоїть на межі економічного колапсу — і всі це розуміють.
Окрім того, миротворці завтра не приїдуть. Процедура визначення розмірів, складу і мандата контингенту — з наступним складанням фінплану, проведенням тендерів на постачання і т.д. і т.п. займає як мінімум п'ять-шість місяців — хоча інколи і довше.
Але у випадку з Донбасом, навіть зважаючи на важливість та розмах проблем, все може вийти іще довше, ніж завжди. З тієї простої причини, що в Радбезі ООН, який визначає національний склад і розміри миротворчого контингенту, є Росія, яка бачить можливу миротворчу операцію в максимально простий спосіб. Котрий полягає в тому, що російські війська, які і так вже на місці, міняють ДНРівські прапорці на сині знамена з написом «UN», і Росія починає отримувати компенсацію за діяльність своїх солдатів на Донбасі з ООН-івського бюджету. Красивий і вигідний спосіб підлатати фінанси великої країни. Для можливості використовувати гарне словосполучення «багатонаціональні сили» до контингенту запропонують додати трохи представників Білорусі і Казахстану.
Проте навчені гірким досвідом Абхазії, де аналогічне миротворництво Росії закінчилось фактично остаточною анексією, решта членів Радбезу бачитимуть собі цю місію у дещо інший спосіб, і кількість російських учасників місії спробують мінімізувати. Оскільки для рішення потрібен консенсус, то в результаті вийде довгий торг, який, ймовірно, забере іще місяць-другий. В результаті цілком може вийти справді багатонаціональний і не дуже скоординований колектив росіян та представників Західної Європи. Якщо ж в контингент потраплять, приміром, ще й поляки — то тут доведеться дивитись уважно, щоб миротворці не зайнялись з'ясуванням стосунків між собою.
Тому на швидке й радикальне припинення боїв мешканцям Донбасу — по обидві лінії фронту — розраховувати, на жаль, не доводиться.
А з геополітичної точки зору, рішення про введення ООН-івських миротворців — це демонстрація Києвом тихої, невисловленої, але сформованої готовності відмовитись від Донбасу якщо й не назавжди — то на багато-багато років. Прикладів щасливої реінтеграції території із замороженими конфліктами після «миротворення» ООН — вкрай небагато. Що обов'язково запишуть владі у пасив власні громадяни-виборці. Особливо з числа тих, що готові «йти до перемоги» — по можливості, не встаючи з дивана.
В будь-якому разі, після введення «блакитних касок» Москві, для уникнення повної катастрофи «проекту Новоросія», доведеться відправляти вже не десятки — а сотні конвоїв, і не зі свіжим пальним для танків, а зі всім, що необхідно для існування химерних квазідержавних утворів, зліплених сепаратистами за кремлівською вказівкою.
І якщо подібний сценарій, у випадку, приміром, з Абхазією Кремль цілком задовольняв, то отримати на баланс ДНР, ЛНР і їхнє «народне ополчення» на додачу — особливо тепер, коли ці території нагадують знімальний майданчик для фільму про наслідки третьої світової — Москва явно не мріє. Надто великий масштаб — і надто дешево коштує нафта, щоб були хоч якісь шанси ефектно скористатись наслідками зовсім немаленької і не надто переможної війни.
Власне, загроза з боку Києва «повісити» фактично окуповані території на баланс агресора, при тому не відмовляючись від своїх на них прав — в цьому, власне, і є сильна стратегічна сторона рішення РНБО, бо все решта в цій історії — це більш чи менш болісні компроміси. Чи змусить подібний хід Москву піти на зниження градуса конфлікту — покаже час. А поки що Росія і проросійські сепаратисти, які з самого початку конфлікту ніби й не заперечували проти введення миротворців, раптом засумнівались у тому, чи хочуть вони подібного сценарію зараз.
Проте якими б не були наслідки ймовірного введення миротворців у зону конфлікту, рішення про їхнє залучення до припинення вогню — це нарешті реальний і осмислений крок української влади. Чи не перший за останні півроку дипломатичних демаршів, очікування на американську зброю і героїчного стояння на блокпостах.
Будемо сподіватися, що цей рішучий, хоч і не надто популярний крок Банкової не останній, і стратегічна ініціатива, яка впродовж останнього часу знаходилась в руках Путіна, потроху перебирається і до Києва. Володіючи цією ініціативою, можна намагатись грати проти Москви на випередження — хоч в дипломатичному, а хоч і у військовому плані, а не тільки розповідати про «блискучу перемогу української зброї» на Дебальцевському плацдармі.
