Як тільки стало відомо про оголошення карантину, деякі рівняни передбачливо підготувалися до вимушеної самоізоляції. Дехто встиг придбати насіння, щоб використати час для робіт на городі. Інші запаслися книгами. Треті вистояли чергу до «Епіцентру», щоб розпочали ремонти. І це правильно. Як радять психологи, головне — чимось зайняти себе у закритому просторі і при обмеженому спілкуванні. Ми поцікавилися у рівнян, чим вони займаються під час карантину.
Андрій Токарський, громадський діяч мережі «Опора»:
— Почав випікати хліб. А на це надихнули мене дві речі: по-перше, треба було мінімізувати вихід з дому, по-друге, якось їхав у транспорті і побачив довжелезні черги біля супермаркетів. Чому б не пекти дріжджовий хліб самому? Тим більше вдома є мультиварка. Почитав рецепти — і вдалося. Також шпондер вперше з дружиною спробували запекти.
Насправді ж вільного часу на карантині не так вже й багато. Я маю дистанційну роботу. Діти вдома і навчаються дистанційно, тому присвячуємо їхнім урокам максимально часу, щоб не відставали від програми. А оце збираємося з дружиною зайнятися пошиттям масок під індивідуальні заміри для кожного члена нашої сім’ї.
Олександра Холова, патрульна, бодібілдерка:
— Я зараз працюю переважно дистанційно, за потреби — виходжу на роботу. Направду, в житті майже нічого не змінилося. З незручностей — не можу побачитись із батьками, вони мешкають в іншому місті. А ще — зачинений спортивний зал. Але було б бажання! Тренуюся вдома і агітую інших до домашніх тренувань, публікую відео в соціальних мережах, і маса дівчаток займаються зі мною: дякують, консультуються, цікавляться, хваляться! З батьками по Фейстайму бачимося. З надбань — за тиждень прочитано дві книги, які постійно відкладала на потім, вимито всі вікна у квартирі, попрано тюль та штори, наведено лад в шафах. О, переглянуто сезон «Друзів» англійською. Не перестаю готуватися до змагань. Найближче з них має бути 5 квітня, якщо не скасують, — Відкритий Кубок Києва з бодібілдингу.
Олександр Харват, фотохудожник:
— Готую нову книгу, багато читаю літератури, журнали, книги, інтернетних матеріалів, вже голова кругом йде. Затягнуло, бо чим більше читаю, тим більше розумію, що не вистачає знань. Нова моя книга має робочу назву «Історія фотографії». Подібних книг багато, але хочу написати більш доступною мовою та зробити більш ілюстративною. Тексти планую подати в дайджестному плані, щоб цікавіше і дивилося, і читалося. Дати найперші світлини в різних жанрах фотографії. Навіть походження самого слова фотографія цікаве. Тогочасні відгуки про фотографію також дуже цікаві...
Одне слово, є над чим попрацювати. І про фотографію, як про явище, її магію, і про окремі фото звичайно. Також не покидає думка про створення окремої книги про історію фотографії на Рівненщині.
Ірина Борболь, організаторка концертів:
— Я, між іншим, поки цей карантин не почався, не раз казала, як я втомилася, що треба щось міняти в житті, далі так не можна… Особисто мені цей карантин був реально дуже потрібним з моїм шаленим ритмом життя. Для мене це безцінний час побути з сім’єю. Бо коли працювала, завжди була вся в роботі — це мені не зовсім вдавалося, якщо чесно. Навіть вдома, готуючи вечерю, я переписувалася з клієнтами і організаторами концертів. Чосто, граючись з дітьми, говорила по телефону з орендарями чи клієнтами по декору. Навіть у свята ситуація була ідентичною.
Зараз все по-іншому. Я граюся разом з дітьми, займаюся з ними, вчу уроки. Читаю книги з психології, на які раніше не мала часу. А ще повноцінно готую. З останній моїх страв — борщ, ліниві вареники та шоколадні мафіни. Я навіть почала виставляти відео приготування страв у YouTube.
Ірена Боровець, прес-секретар Рівненського драмтеатру:
— Їм, сплю, наглядаю за рідними, присвячую час їм та хворій бабусі, ходжу до церкви. Карантин не вніс якихось особливих змін в мій графік — я не маю вільної хвилини, щоб навіть почитати нову книгу Люко Дашвара, якою зі мною поділилися. Зараз ось зайнялася разом з іншими активними прихожанами нашого костьолу онлайн-транслюванням меси, адже відвідувати храм можуть не більше 10 осіб одночасно. Займаюся справами театру, перекладом п’єси і намагаюся не піддаватися депресії. Бо це великий стрес для нас усіх.
Так само й актори, члени балетної трупи. Всім було роздано завдання. Хтось вчить ролі вдома, інші підтримують себе у формі щоденними фізичними навантаженням. Головне — це пережити цей період і намагатися пересидіти його вдома, нікуди не виходячи.
Вікторія Івченко, власниця кафе «Calamarius»:
— Кафе закрила, тож зараз сиджу вдома «безвилазно». Влаштувала генеральне прибирання разом із сином. Експериментую на кухні з приготуванням страв. Друзі радять завести власний кулінарний блог, але я хочу поділитися зі всіма рецептами власного авторства. Думаю, що почну виставляти їх в Інтернеті. А ще нарешті знайшла час для вишивання. Це моє хобі з 5 років. Колись моя бабуся навчила мене вишивати хрестиком. В школі якось більше цим займалася, а потім зовсім забракло часу. Почала синові вишивати сорочку ще влітку і ніяк не могла закінчити. Тепер-от закінчу.
Надія Адамчук розповіла про майстриню 
, яка під час карантину також має вдосталь роботи:
— Поки дехто скаржиться на карантин, Оксана Лащук виготовляє нове тепленьке намисто для весняного настрою. У неї багато ексклюзивних виробів, які тепер модно називати «Hand made». Вишивки на домотканому полотні, що розповідають про Україну і авторку робіт, лляні, стильні еко-торби для шпацеру, мандрів, закупів, краватки-«метелики» і, звичайно, намисто.
Вироби Оксани мають душу, вони розкішні і колоритні, ніжні і особливі, бо зроблені з любов’ю. Чого варті одні лише назви — «Бузкова рапсодія», «Цвіт конвалій», «Вранішній туман», «Комплімент», «Водограй», «Теплі оповідки»... І ці назви самі просяться, коли дивишся на диво-красу, яку створила скромна і вродлива працівниця Рівненського міського Палацу культури.
