Аби викладене нижче було легше зрозуміти, слід взяти за аксіому те, що жодне хоч трохи помітне економічне потрясіння в сучасній Україні не відбувалося без впливу Росії. Наші економічні й фінансові системи і досі настільки взаємно інтегровані, що один чих у Росії здатен спричинити у нас запалення легенів. Автор далекий від думки, що всі наші кризи провокуються північно-західним сусідом свідомо. Частина проблем виникає сама по собі внаслідок вже згаданої взаємопов’язаності. Знаючи це, важко уникнути спокуси «прискорити» виникнення проблем в українській економіці. Особливо тоді, коли економіка ця, принаймні на словах, збирається ставати менш залежною від Росії.
Слухняний серед неслухняних Наявність на трибуні революційного Майдану особи Анатолія Кінаха викликала низку запитань, на які було безліч цілком логічних відповідей, які інколи були протилежні одна одній. Ще більше запитань з’явилося одразу після перемоги «помаранчевої» революції, коли в низці московських засобів масової інформації Кінаха називали одним із двох найбільш вірогідних кандидатів у прем’єр-міністри нового уряду. Коли ж Віктор Ющенко, після свого обрання Президентом, не виявив достатнього рівня поваги до «стратегічного партнера» з Москви, недвозначно показавши, що вважає Росію таким же партнером, як і Євросоюз чи США, а прем’єр-міністр Юлія Тимошенко не поспішала в гості до свого московського колеги, відбулася перша спроба «потрусити» нашу економіку. Згадаймо драматичну нараду з російськими нафтопостачальниками, коли Тимошенко була готова відстояти позицію України, не погодившись на поступки. Багато хто досі вважає, що в той момент Україна мала шанс розірвати енергетичну «пуповину» з Росією з найменшими економічними втратами для країни і не підірвавши довіри народу до влади. Так не сталося. Президент Ющенко не пішов за премєром, а згодом перший віце-прем’єр Кінах особисто поїхав до Москви «залагоджувати ситуацію». Досі неясно, хто саме уповноважував Анатолія Кириловича, висловлюючись словами Михайла Бродського, «лизати зад» Москві. Але саме після цього, вибачте на слові, «лизання» відбувся сенсаційний переворот у ставленні українських зверхників до Єдиного економічного простору (ЄЕП), структури, яку ще торік називали не інакше як «зашморгом» для української незалежності.
Майстер тупцювання Анатолій Кінах з самого початку політичної кар’єри вважався віртуозним імітатором політичних та економічних кроків. Його заяви на всіх посадах, які довелося посідати (від керівника Миколаївської області до керівника уряду) не несли практично жодних наслідків. За Кінаха все робилося ніби само по собі, а роль самого Анатолія Кириловича полягала в наданні цьому процесові позірної керованості. Справжні керівники, треба розуміти, тоді реально були. Але це не були міністри уряду Кінаха чи сам прем’єр. Це були представники інших сил, яким ні до чого було висовуватися з-за спини сіренького ззовні керівника уряду. Бути б Кінаху прем’єром і досі, якби не президентські вибори, які він не здатен був виграти за визначенням. Це не докір нинішньому першому віце-прем’єру, а констатація факту. У порівнянні з Кінахом навіть не до кінця грамотний та ще й із заплямованою біографією Янукович виглядав перед виборами політичним колосом. Тодішня влада це зрозуміла і зробила ставку не на Кінаха. Але той таки взяв участь у виборах Президента. Загадка, чи не так? З одного боку Янукович, на якого працював ввесь державний пропагандистський і адміністративний механізм, з іншого Ющенко, з яким влада боролася як могла. «Ліві» кандидати плюс группа кандидатів «технічних», ціну яким всі знали, до уваги не беруться. У них теж була своя заздалегідь визначена роль. Кого тоді представляв Кінах? Не говорити ж всерйоз, що Спілку підприємців і промисловців, яка завжди на боці влади. Тоді кого? Що за сила така підтримувала Кінаха настільки, що навіть потужна ще тоді влада Кучми-Медведчука-Януковича не здатна була «зняти» його з президентських перегонів?
Криза під претендента Москва не може, а головне, не вміє довго вичікувати, спостерігаючи за процесами на пострадянському просторі. В російській верхівці швидко зрозуміли, що з Юлією Тимошенко домовитися так, як вони хочуть, не вдасться. Чекати, поки до чогось певного дійде позиція Президента Ющенка, теж треба невідомо скільки. Спроба зробити ставку на Петра Порошенка, який, перебуваючи в Москві, зненацька назвав себе прем’єром і потім не виправив помилки, виявилася невдалою. Щойно той заявив у Німеччині про привабливість для України ЄЕП нарівні з ЄЕС, як заяву цю, хоч і незграбно, але дезавуювали. Тим часом в Україні стрімко наближається час політреформи, яка має змінити співвідношення владних функцій на користь парламенту і прем’єр-міністра. І якщо з Президентом Ющенком у Москві змушені змиритися, то новий прем’єр з майже президентськими повноваженнями і законодавчий орган, де будуть не тільки бити один одному пики, Росія хотіла б бачити розвернутими до себе передом, а до Європи задом. Дійшло до того, що в московській пресі вже відкрито пишуть про ставку Кремля на Анатолія Кінаха як на майбутньогогт прем’єра, який має змінити Юлію Тимошенко після економічних потрясінь в Україні. Потрясіння організувати технічно нескладно. Ще один стрибок цін на пальне перед збиранням врожаю плюс кілька недружніх рішень відносно взаємної торгівлі — і криза готова. На відміну від середини весни, коли уряд ще мав практично невичерпний кредит довіри, наприкінці літа збіднілі через інфляцію і зневірені невиконанням передвиборчих обіцянок українці навряд чи підуть на Майдан, захищати Юлію Тимошенко від відставки. За цим практично відкритим сценарієм після призначення прем’єром Кінаха настане стабілізація на зразок тієї, що була рік тому за Януковича. Зупиняться, а може, й знизяться ціни на бензин і солярку, відбудуться товарні інтервенції з метою стабілізації ринку, в результаті чого на чергове підвищення пенсій і зарплат можна буде справді щось купити. Після цього має прийти успіх проросійських сил на виборах, а там і повний ЄЕП. Головне — керувати всім цим буде не хто-небудь, а людина з «команди Ющенка», що зніме всі провокаційні запитання.
Коли зупинка гірша за кризу Ймовірним наслідком такого сценарію, тобто приведення через політреформу до реальної влади Анатолія Кінаха, стане повернення України до того невизначеного стану, в якому країна перебуває вже другий десяток років. Втративши темп у просуванні до Європи, яке, попри все, таки має сьогодні місце, ми ризикуємо остаточно перетворитися у буферну зону між міцніючою на торгівлі нафтою Росією і зростаючим, тільки по-справжньому, Євросоюзом. Такою буферною державою може керувати будь-хто. Тим більше, що цього будь-кого Москва вже давно знайшла.
