Василь Кравченко, професор, доктор економічних наук, виконавчий секретар Будівельної палати України вважає: «Спекуляції на ринку житла — нормальне явище для країни, де немає чітких і прозорих механізмів життєдіяльності такої стратегічної галузі». Професор стверджує, що в Україні мало будується житла, в той час як потреба в ньому збільшується, тому що держава не створює для цього економічних умов.
— Держава не повинна зводити будинки. Але зобов’язана вибудувати умови, які забезпечують потужний приплив інвестицій у галузь. Тут і податкові стимули, й субсидії, й класифікація потрібного Україні житла. Ми вже два роки стукаємо в усі двері — й урядові, і президентські — з проектом закону «Про держпідтримку забезпечення громадян житлом і розвиток житлового будівництва», яким запроваджується один дуже важливий механізм субсидування громадян. Він дасть потужний поштовх залученню коштів у житлову сферу. І що? Але ж ми нині не тільки мало будуємо, а й переживаємо найтяжчу кризу. І в цьому зв’язку, я вважаю, мені не слід нагадувати просту істину: коли існує гострий дефіцит чогось, то афер не уникнути. Ринок має бути збалансований. Адже ніхто не зловживає продажем м’яса, приміром, — його багато. Так і квартири мають вільно продаватися. — А вони й продаються, але за позахмарною ціною й тільки для забезпечених. — Згоден, тепер будується житло в основному для багатих. Частина для середнього класу. І на нього є великий попит ще й тому, що нерухомість сама по собі стала хорошим вкладенням, яке через рік окуповується стократ. Люди на цьому роблять бізнес. Проте тут навряд чи щось слід змінювати. У багатих свої забаганки. Нехай що хочуть, те й роблять. І купують квартири за сотні тисяч доларів зокрема. Державі до цього, у принципі, немає діла. Проте державі справді має бути діло до середнього класу, який зароджується, й до бідних категорій населення. Щодо середнього класу, то має бути створена система державної підтримки будівництва доступного житла, за рахунок державних субсидій. Тобто держава має стимулювати громадян придбати житло у власність. — А бідні? — Квартири таким людям треба давати в оренду. У будинках, які перебувають на балансі муніципалітетів. Це й є соціальне житло. Але ніхто в Україні жодного такого будинку ще не побудував. І не збирається будувати. Соціальне житло в усьому світі будується на гроші бюджету. Немає грошей у бюджеті — дайте безплатно забудовникові землю. І за це нехай він вам побудує окремий будинок. — Якщо все це підсумувати, то можна зробити висновок, що країна стоїть перед потребою розробити національну програму житлового будівництва й систему законів? — Починаючи з тих, які стосуються механізмів функціонування місцевої й центральної влади, земельного законодавства, містобудівного кодексу. А якщо вихоплювати якийсь факт, що хтось десь недобудував будинок, то це, скажу я вам, нормальне явище в такій ситуації. Спекуляції на ринку житла — нормальне явище для країни, де немає чітких і прозорих механізмів життєдіяльності такої стратегічної галузі. — Так річ саме в тому, що цих фактів стає дедалі більше... — Згоден. Якщо ж усе-таки спробувати торкнутися окремих моментів, коли інвестор виявляється втягнутим у житлову аферу, то справді є різні схеми фінансування житлового будівництва. Одні з них — ризиковані. Інші — неризиковані. І тут треба розбиратися. — Які схеми ви відносите до ризикованих? — По-перше, коли гроші бере нікому не відома будівельна компанія. До того ж напряму, без фінансової структури, яка за законом має виступати гарантом планомірного й раціонального освоєння коштів інвестора в процесі будівництва. Є ще одна ризикова схема фінансування будівництва. Будівельна організація випускає облігації й каже: я продам їх, залучу гроші й потім розрахуюся. Ви купуєте ці облігації й нібито маєте право на житло. Проте у вас при цьому немає жодних гарантій. Велика проблема й у тому, що право займатися будівельними роботами в нас мають усі. Адже хто такий нині в Україні забудовник? Це той, хто одержав землю. От, наприклад, у Болгарії, щоб стати забудовником, ви маєте потрапити до центрального фахового реєстру будівельних організацій, який веде Будівельна палата цієї країни. А щоб потрапити в цей центральний фаховий реєстр, ви маєте показати, чим займалися останні п’ять років, баланс, кількість робітників, техніки, борги перед банками. Підтвердити свою репутацію. Інакше ви не потрапите до реєстру. І навіть маючи землю, не отримаєте права на ній будувати: тільки почали будувати — 100 тис. дол. штрафу! Навіть якщо дали хабара місцевому чиновникові. Будівельна палата України також має намір лобіювати такий закон. Потрібен і спеціальний закон, який би визначив систему допуску на будівельний ринок, через незалежну фахову організацію. Треба розуміти, що будівництво — це галузь, яка пов’язана з великими ризиками.
