Довга дорога на схід: блокпости, військова техніка, люди у камуфляжі

1656 0

Ми у соцмережах:

Довга дорога на схід: блокпости, військова техніка, люди у камуфляжі

Раніше у моє життя війна вривалася з долями людей, про які розповідала у циклі телепрограм «Герої серед нас» на телеканалі РТБ. Нагоду потрапити на схід країни і все побачити на власні очі розцінила як волю Божу. Адже доправлятиму разом з іншими добровольцями допомогу, яку зібрали парафіяни Української Православної Церкви.

4_cr_cr Шістнадцятого червня чотири вантажних автомобілі, наповнені зібраними харчами, та позашляховик вирушили у зону АТО. Колона рухалась вкрай повільно, зупиняючись на кожному блокпості після Харкова та роздаючи їжу хлопцям, котрі несуть там варту. Загалом подолати 1000 кілометрів дороги вдалось за 28 виснажливих годин. За цей час помітними стали сучасні реалії життя східняків, які істотно відрізняються від наших. Найперше тим, що на дорогах курсує велика кількість військових автомобілів, люди у камуфляжі тут зустрічаються так само часто, як і без нього. У 3-4 рази більше витрачають місцеві й часу, щоб потрапити на роботу чи додому — обов'язкові зупинки на блокпостах та перевірки документів. Українське радіо, звичний супутник будь-якої подорожі, після Харкова зрадливо замовчало. Тож спілкувалася з Олександром Зайчуком, який став ініціатором цієї поїздки і був за кермом автомобіля в цій дорозі на схід. Він, як колишній військовослужбовець, вчасно знаходив потрібні слова в особливо тривожні моменти. В окремому танковому батальйоні, куди ми доставляли форму та замовлені запчастини до військової техніки, мовчання радіо комбат Петро Скиба пояснив так: «ДНРівці глушать телерадіохвилі, аби мати можливість у вуха населення вливати свою інформацію та проводити потрібну агітацію». Результати мовчанки українського мовника вилились у монолог місцевої мешканки Валентини Бикової вже наступного дня під час роздачі допомоги мирному населенню в місті Красноармійськ: «Я не знаю, хто такі сепаратисти. Я жила в Горлівці, по нас стріляли, ми ж мирне населення, а нас обстрілює українська влада, за що? Ми цього не розуміємо». Людей, які думають так само, як і ця пані, тут більшість. А радіо й досі мовчить... Два дні проживання у танковому батальйоні принесли розуміння того, що незважаючи на техніку старого зразка, військовики налаштовані воювати, а не просто відстрілюватись, як це відбувається нині. — Для мене зрозуміла взагалі природа цієї війни — Україну хочуть обезкровити. Але цього можна уникнути, назвавши речі своїми іменами: не АТО, а ВІЙНА. Звичайно, країна не має досвіду життя під час введення воєнного стану, але вона і не має досвіду ведення воєнних дій. Треба воювати, йти у наступ, тільки тоді нинішня ситуація зрушить з мертвої точки, — так емоційно комбат танкового батальйону Петро Скиба відповів на запитання, чи швидко закінчиться АТО. Не хочеться розкидатись такими поняттями, як патріотизм та героїзм, але такі приклади я бачила на власні очі. Скажімо, Юля, уродженка села Мізоч, а нині військовослужбовець танкового батальйону, залишила вдома двох дітей (11-річну доньку і 14-річного сина) і пішла контрактником захищати рідну землю. В інтерв'ю, яке глядачі каналу РТБ матимуть змогу незабаром переглянути, Юля розмірковує: — Чому місцеві люди такі до нас агресивні? Бо вони не українці за походженням, вони сюди переселені, в них немає зв'язку із землею такого, як у мене. Навіть тут, на відстані 1000 кілометрів від своєї домівки, я відчуваю, що це моя земля і я буду за неї боротись. Інші військовослужбовці танкового батальйону також хочуть воювати за свою Вітчизну, про це вони говорили під час зустрічей із священиками, котрі відслужили молебні та дали змогу солдатам посповідатись та причаститись. Отець Віктор Земляний, настоятель Свято-Воскресенського храму Острога, був вражений тим, що багатьом тут довелось пережити, і пообіцяв приїхати вже найближчим часом, аби морально та духовно підтримувати танкістів.

Валентина ІЛЛІНА.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також