Дурне сало без хліба

1805 0

Ми у соцмережах:

Дурне сало без хліба

Якщо продовольчу пшеницю і борошно на теренах України реалізують за світовими цінами, то, за логікою, і хліб має коштувати аж ніяк не 15-25 центів, а два-три долари за буханець. Як у Західній Європі чи США... Це найбільше лякає уряд, який передовсім має захистити найуразливіші верстви населення від цінового галопування на насущний. Дотації, залежно від кількості їдців, складаються в чималеньку суму. Натомість, наспівуючи про стабільність ситуації, виконавча влада знехтувала ринковими механізмами й адміністративно нав’язала пекарням невмотивований рівень рентабельності, від якого один крок — до банкрутства. До всього, їх ще й звинувачують в умисному підвищенні цін. Чи станемо ситнішими від дій кабмінівських «тістомісів»?

Альтруїстська місія Держрезерву скінчилася першого жовтня: відтепер порівняно дешеве зерно і борошно із державних засіків регіони мусять заміщати власним та чужим. Звикнути до таких змін непросто, про що свідчать цінові стрибки на продукт першої необхідності, перебої з ним у певні часові відтинки і підупала якість. Те, що хліб глевкий і з нього можна ліпити «коники», — це означає, що в ньому є фуражне зерно. Якщо уподібнюватися худобі і жити «хлібом єдиним», то на такий скарб гріх нарікати — аби він був у достатку. Проте пекарі прогнозують не лише подорожчання, а й істотний дефіцит. Економіка хлібопечення спрощено виглядає так: ціну пшениці помножте на два — й одержите вартість хліба. Тобто якщо за кілограм продовольчого зерна правлять 1,10 грн., то кілограмовий білий буханець вищого ґатунку має коштувати 2,20 грн., першого сорту — 1,80. Не більше, а от менше... Те, що «хлібне» зерно, а відтак і борошно, не збирається дешевшати, очевидно вже всім. Власне, своїми недолугими діями українські чиновники самі здійняли цінову планку. Пригадуєте настанову уряду: кожен губернатор головою відповідає за продовольчу безпеку ввіреної території й мусить власноруч забезпечити тримісячний «прожитковий» мінімум борошномельного зерна? Оскільки адрес на вибір було лише дві — Росія і Казахстан — усі рвонули туди. Наввипередки. Якщо візитерові з Донецька, приміром, удавалося домовитися із казахстанським колегою про 90 дол. за тонну пшениці, то через три-чотири дні прохач із Полтавщини у тій же цілинній області ладен був платити на 10 дол. більше, аби провіант дістався йому. А кількома днями пізніше третій «зерношукач», кіровоградець, обставляв і першого, і другого побратима, розмахуючи уже 110 дол. за тонну. А четвертий емісар намагався перехитрити уже трьох разом узятих... Спонтанні «половецькі набіги» настільки роздули ціни, що на чужині пшеницю дешевше, ніж за 140 дол., сьогодні не продають. Враховуючи транспортні витрати, ПДВ, на внутрішньому ринкові тонна коштує 180—200 дол., або 1000—1100 грн. Та найголовніше — досі немає чіткого уявлення про кількість зерна всередині держави: чи достатньо його? Не утискуючи зернотрейдерів-імпортерів (нехай везуть, а там розберемося!), уряд переніс регулювальні «вправи» на мірошників. Одначе граничні ціни на борошно ще більше деформували продовольчий ринок. Пригадується літо 1998 року, що «порадувало» дефіцитом бензину. Саме тоді у деяких областях запровадили граничні ціни на пальне. Чим закінчилася ця затія? Бензин на заправках просто щез. Що сталося із «фіксованим» борошном по 1,50 грн. за кілограм? У цивілізованій торгівлі його просто немає, зате на базарі — 2,50—2,80 грн. Та й хто продаватиме товар за встановленими цінами, які не відображають реальної економіки?! Підприємство, взявши кредит, придбало зерно по 1100 грн. за тонну, витратилося на енергоносії, зарплату — воно не може працювати собі на збиток. Дісталося і третьому учаснику цієї тріади — пекарям. «Тримайте ціни на хліб!». На урядовий заклик хлібозаводи хотіли б почути аргументоване: «За рахунок чого?». Мовчання. Технологи твердять, що у собівартості хліба борошно становить 65%. Але й інші 35% сировинного сегмента зазнали істотних змін. Ось динаміка цін за останній рік-півтора: цукор подорожчав на 40%, олія — на 29, молоко — на 19, маргарин — на 15%... Електроенергія в середньому по країні для промислових підприємств зросла в ціні на 10,5%, пально-мастильні матеріали — на 35, плата за промислові стоки — на 75%. Двічі підвищували мінімальну заробітну плату. То чи можна безутратно ретируватися на травневі цінові позиції?! Та ще й за спущеного згори мінімального рівня рентабельності хлібопекарських підприємств — 5%? У XIII столітті англійський правитель Джон узаконив економічну діяльність пекарів: ціна на хліб мусила відповідати ціні на борошно. Пізніше Генріх ІІІ удосконалив документ, і виробникам хліба гарантувався чистий прибуток у розмірі 13%. Україна — не Британія, зате напускного туману в нас більше. Із прийняттям 1990 року закону про ціни та ціноутворення хліб став суб’єктом ринку і, логічно, на нього мали поширюватися вільні ціни. Насправді ж до 1996 року вони регулювалися спеціальною Постановою Кабінету Міністрів №733. Були визначені масові сорти хліба: «Український», батон із борошна першого сорту, за виробництва яких рівень рентабельності не міг перевищувати 15%. У такий спосіб начебто стримували темпи зростання цін на хліб. Проте в деяких регіонах, упокорюючи соціальні проблеми, «відігралися» знову ж таки на пекарях, спеціальними постановами і розпорядженнями облдержадміністрацій ще більше врізавши їхні прибутки. І це при тому, що деякі регіони торік отримали чотири— п’ятирічний ресурс продовольчого зерна, а через півроку зосталися із... двомісячним. Більше того, зерно, закуплене у селян по 350-400 грн. за тонну, раптово зросло в ціні вдвічі. Вициганивши допомогу у вигляді дешевого держрезервівського борошна, «голодні» керівники Полтавщини, Черкащини, Львівщини, Кіровоградщини, Криму, Дніпропетровщини, Івано-Франківщини замість того, щоб повністю вибрати свою пайку, почали закуповувати набагато дорожче зерно у комерційних структур. Вигідно? Чи не тому рік у рік в Україні щомісяця споживають близько півмільйона тонн зерна, а декларується лише половина? Отже, 250 тис. поза обліком, і вони десь зберігаються, потім на якихось млинах трансформуються у борошно, з якого не в підпільних печах випікають хліб і реалізовують аж ніяк не з-під поли. У влади ніхто не відбирав права навести порядок у цій сфері, як і права регулювати ціни на соціально значущі продукти. Але водночас, згідно із законом «Про підприємство», у разі збитковості пекарень уряд зобов’язаний компенсувати їм втрати, чого не відбувається. Унаслідок цього 30% підприємств «Укрхлібпрому» стали збитковими. Випускаючи продукцію нижче собівартості, пекарні влізають у борги. І «економлять» передусім — на заробітній платі. А це вже соціальний фактор, психологічний настрій працівників галузі Схоже на те, що червневий зерно-хлібний апокаліпсис входить у зиму у видозмінених формах. Однією з них може стати формування так званого вторинного (спекулятивного) ринку, пов’язаного із перепродажем хліба. Заради справедливості скажу, що такий сценарій пекарі передбачали ще у березні, апелювали до влади. Їхні заходи були достоту однозначні: дозволити повернути ціни на хліб до рівня 2000-го, неврожайного року. Тоді ціни на зерно були на рівні нинішніх, і хлібозаводи могли працювати, закуповуючи у розміреному ритмі зерно, борошно, ресурси. Але пекарі стали заручниками політичної ситуації, позаяк економічна загрожувала як соціальним вибухом, так і спорожненням бюджетної калитки. Власне, до цього ми і прийшли нині. А тоді ще були спроби вишукати резерви у здешевленні пального, електроенергії й транспорту. Одначе сукупних 10% економії — дещиця проти півтора-дворазового зростання ціни на борошно. Галузь поки що рухається за інерцією, до кризової точки, за якою — зупинка. Уряд на хлібному роздоріжжі. Якщо утримувати ціни на продукт першої потреби, без дотацій виробникам не обійтися. За мінімального рівня рентабельності 5% слід розщедритися більш як на півмільярда гривень. Найбільш прийнятним і економічно вмотивованим варіантом вважають скасування ПДВ на хліб, яка коштуватиме бюджету 600—650 млн. гривень на рік. І третій шлях — скасувати граничні ціни, запровадивши одночасно адресну (хлібну) дотацію населенню. За розрахунками деяких економістів, такий крок вбере обидві вищезгадані суми, а то й більше. Нещодавно з’явився навіть небездоганний законопроект «Про підтримку малозабезпечених верств населення та соціальний хліб». Згідно з ним, узаконюються два сорти соціального хліба: змішаний — із житнього та пшеничного борошна першого ґатунку типу «Дарницький» і хліб виключно з пшеничного борошна першого ґатунку. Стаття 3 надає право Кабінету Міністрів встановлювати граничні відпускні ціни на соціальний хліб у двох випадках. Перший — борошно у повному обсязі надається із Держрезерву згідно з розпорядженням Кабміну за ним же встановленими цінами. Другий — якщо уряд надає виробникам фінансову дотацію, достатню для покриття збитків, пов’язаних із випуском базового хліба. За недотримання зазначених умов Кабмін позбувається права регулювати відпускну ціну на хліб, і тоді в дію вступає стаття 4: тимчасово, до 1 серпня 2004 року, обмежити рентабельність виробництва соціального хліба для хлібопекарень на рівні 3%. Можливий інший варіант: виробники забезпечують випуск «соціалки» на рівні 15% добових обсягів випікання хлібобулочних виробів по обох сортах або одному, якщо немає технічної можливості випікати обидва. Збільшення обсягів виробництва базових видів можливе лише за добровільної згоди виробників… З огляду на певну ультимативність законопроекту навіть самі пекарі пророчать йому фіаско і ратують за вільно плаваючі ціни. Якщо таке станеться, то вони готові самі дотувати соціально значущі сорти хліба і забезпечувати ним бідних. Але не всіх поголовно... Для чого, скажіть, мерія Києва, — найбагатшого міста України — утримує ціни на хліб? Адже у столиці 90 відсоткам населення абсолютно байдуже, почім «Український» чи батон! Водночас така «щедрість» завдає збитків «Київхлібу» у розмірі 500 тис. грн. за добу, на місяць — 12—15 млн. грн., які лягають на бюджет міста. Чи логічний такий загальнорозподільчий принцип з боку столичної влади?! Більше того, низькі ціни породили ще одну проблему: за випікання щодоби 800—900 тонн хліба 150—200 тонн перекочовують в інші регіони. Нині столичною продукцією торгують аж за 500 кілометрів від Києва... Звісно, не повернеш тих часів, коли хліб на всіх просторах коштував 20 копійок — як у Києві, так і на Колимі. Найімовірніше, і більш пам’ятна пора — травень 2003 року — так і залишиться хлібно-ціновою світлою минувшиною, а подорожчання хліба на 25–30% неминуче. Хто качатиметься у тісті, як у маслі, ми невдовзі побачимо. Я про інше: не живімо одним днем, будьмо далекоглядними. За оперативними даними МінАП, озимими засіяли 6,8 млн. гектарів, або 82% від прогнозу, в тому числі пшеницею — 5,5 (81%). Не уточнюватиму, яка кількість насіння лягла у сухий ґрунт і з порушенням оптимальних строків. Не робімо з цього трагедії. Затямимо афористичний вислів давньоримського поета: «Хто з тривогою стежить за кожною тріщиною у будинку, тому обвал не загрожує». Нехай ці слова стануть засторогою відповідальним за продовольчу безпеку країни: вже нині треба думати про можливих донорів борошномельної пшениці на 2004—2005 маркетинговий рік. Аби хлібна криза не застала нас зненацька, як цьогоріч. Щоб не ганили тоді сало!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також