Пан Михайло не просто дослідник і аж ніяк не мазохіст. Він займає активну громадянську позицію, створив у районі Дитяче козацьке товариство, здійснює програми допомоги дітям-інвалідам і домагається дотримання прав дитини у школах та в родинах. І взимку в Карпатах, і влітку в американському посольстві Пікторов ось уже більше десятка років не зраджує своєму принципу відчувати земну твердь власними ногами. А виховувалась ця незвичайна людина, росіянин за походженням, у дитячих будинках Рівенщини. Про життєві принципи Михайла Пікторова — у розмові з нашим кореспондентом.
— Пане Михайле, чому ви по цій землі ходите не так, як усі інші люди? — Я почав цікавитися паралельними світами, енергетикою, яка є навколо нас, а тоді й нетрадиційною методикою оздоровлення, і зрозумів: ми неправильно живемо. Ми тільки народилися — нас зробили залежними від різноманітних неприродних факторів. Захворіли — нам укольчик, таблеточку. Ми не контактуємо із землею, з природою. І природа нас карає різними невдачами, хворобами. До мене «навернулася» методика професора Порфирія Іванова, який ходив 50 років по землі босими ногами. Життя наше рутинне відірвало нас від природи, а він показав цей шлях назад. Я почав займатися за цією методикою, але побачив, що зараз у русі Іванова пішли якісь викривлення. Тому я додавав ще й народні методи, перевірені віками. Вийшло в результаті таке ось вчення для себе — контактую із землею, дихаю повітрям і знаю, що вода жива, повітря і земля — живі, а думка — вона також жива, енергетична, тому що як думаєш, як чиниш — рано чи пізно воно повертається до людини , яка випустила з себе цю енергетику... — Перше, на що звертають увагу люди, побачивши вас, — це босі ноги. Влітку це не так уже й дивно, але що ж ви відчуваєте взимку? — Людина впродовж життя звикла до тепла, а боїться холоду. І все робить всупереч холоду. Але людина повинна зрозуміти, що холод — також друг, його потрібно так само поважати, як і тепло. Не боятися його. Бо є дві протилежних сили — життя і смерть, вогонь і вода, світло й темрява. Але людина повинна бути посередині між усім цим, пізнавати те й інше, і жити в гармонії, не боятися того чи іншого. — А з якого часу ви почали жити саме так? — З 1990 року. — Себе переламувати доводилося? — У перші дні, місяці було психологічно важко — що люди подумають. Але потім я зрозумів — коли людина йде й іронічно посміхається, ти скажеш їй «Добрий день» і перезаряджаєш її , вона тоді стає приязною. Було й таке: я вже поздоровався, людина нахиляється, оглядаючи мої п’яти, а потім стукається головою об дерево. Навіть машини об дерева стукалися, на щастя, обходилося без серйозних аварій... Людям це дивно, але коли потім спілкуються — розуміють, що це не дурість, а система, за якою людина живе, і їй від того непогано. Тому вони вже сприймають мене таким, як я є. — Чи вірите ви, пізнавши стільки релігій, в Бога? — Я жив спочатку в дитбудинках, інтернатах і не знав, чи був я хрещений, чи ні. Мені ніхто про це не говорив. Коли я став самостійним, то пішов до церкви і прийняв хрещення. Це православна віра. Я знаю, що є Бог, є ангел-хранитель, я відчуваю, що він є, дуже часто звертаюся до нього через молитву, інтуїтивно знаю, що в мене є захист. Відчуваю, що мене оберігають, попереджають, або кривдять того, хто скривдив мене. Коли я лягаю спати — молюся, піднімаюся — молюся. Так само, якщо важко. Але для кожного моменту є своя молитва, і залежно від того, які обставини, я відчуваю, які з них потрібні в даний момент. Так само я читав Біблію. Якщо я не розумів якогось місця — клав там закладку. І часто траплялося, що через день той абзац уже розумів. Якщо не виникала потреба — я не читав, бо Біблію потрібно читати свідомо. Не можна читати Біблію всупереч собі. Бувало, що на місяць відкладав. — Ви назвали себе прихильником Іванова. Здебільшого ці люди, я так зауважила для себе, є космополітами. А ви створили Дитяче козацьке товариство, в діяльності якого є навіть військово-патріотичні моменти. Чому ви цим зайнялися, і як вихованці сприймають ваш світогляд? — По-перше, для дітей це доступна форма розуміння світу, навколишнього середовища. Саме в походах дитина проявляється. Я з дитинства постійно старався потрапити саме в туристичні, не в натуралістичні, табори. Бо це новизна. І бачив, що це саме та форма, через яку можна впливати на дітей. Це їм подобається, а раз так — вони намагаються в походах працювати на колектив, вони відчувають плече друга, допомогу, кожна дитина має можливість себе проявити. — Серед ваших вихованців є послідовники? — Є дуже багато. Коли проводилось анкетування у школах на тему: ким би ви хотіли стати — то дуже багато написали: Пікторовим. Діти пояснювати це тим, що хочуть не хворіти. Деякі батьки телефонують до мене й кажуть: що ви робите з дитиною — вона босоніж ходить по снігу, ми боїмося, що вона простудиться. Я відповідаю — нічого не роблю, просто дитина випробовує свої можливості. Але природа не любить насильства. Якщо дитина ходила увесь час зніженою і раптом вийшла на сніг босими ногами — можуть бути негативні наслідки, це треба робити послідовно і підконтрольно. — Чи хворієте ви коли-небудь? — Не діждуться вороги, щоб я захворів. Але коли я працював у відділі освіти, мені доводилося щороку проходити медогляд, і коли заходив до медпункту, в поліклініку, коли ставили останню печатку, мені казали: ну вже взулися б, бо ще не той діагноз поставлять... А я кажу: шановні, навпаки, вам потрібно пропагувати такий спосіб життя. Вони сміються: тоді в нас роботи не буде... Я справді не хворію, і хворіти не збираюся. — А що треба їсти, щоб бути Пікторовим? — Не бути Пікторовим, а бути здоровим — це менше вживати м’ясних продуктів і більше — рослинної їжі. — А сто грамів можна? — Для профілактики — небагато, в міру. — Зараз є багато фітотерапевтів, які рекомендують лікуватися травами. Але нам легше здебільшого купити таблетку, ніж заварювати траву. Наскільки ви вважаєте те й інше ефективним? — Людина вживає ліки аптечні тільки тому, що вона вже була народжена хворою. А якщо мама хоче бачити людину здоровою — вона не повинна ні пити, ні курити перед зачаттям і коли виносить дитину, і не сваритися, не проклинати нікого в цей період, бо вона може закласти негативне в дитину, і тоді рано чи пізно дасть знати про себе хвороба. Але як немає дерева однакового, так і немає організму ідентичного — одна й та ж таблетка не може однаково допомагати людям, і немає такої панацеї, але є відповідна енергетика в рослин, і ця енергетика може допомогти людині. — Ви говорили про зв’язок людини з духовним світом матері. Але чи знаєте ви, хто були ваші батьки? Вочевидь, від народження вам були дані хороше здоров’я і сила духу. — Не можу сказати, якими були мої батьки, але напівсвідомо обрав цей шлях, який шукав. Я змінив багато професій, шукав, але не знаходив тієї, яка мені до душі. Працював і вантажником, і дефектоскопістом, і налагоджувальником автоматів і верстатів з програмним управлінням, і токарем, і на річковому флоті рульовим мотористом, і різальником різних паперів — але робота з дітьми мені найбільше до вподоби. Бо в дітей незаангажованих, незіпсованих можна вкладати щось позитивне. Якщо вони потраплять колись в екстремальну ситуацію — їхня свідомість розкриється і поведе їх правильним шляхом.
