«З того, що слухач знаходиться у Гдині або у Львові, не означає, що до нього треба кричати!»
Як тільки вчені, в тому числі Томас Едісон та Олександр Попов, довели існування електромагнітних хвиль і, зрештою, винайшли бездротовий радіозв’язок, як для просування винаходу відразу було виділено окрему галузь. У кожному великому місті міжвоєнної Польщі, до території якої на той час належало й Рівне, будувалися радіостанції з величезними вежами-вловлювачами радіохвиль. А 1 лютого 1925 року Польське радіотехнічне товариство на хвилі 385 метрів у Варшаві виконало першу пробну аудіо програму, тому у Польщі цей день вважається днем народження радіо.
Спочатку радіо охоплювало аудиторію на 5 тисяч осіб і передавало переважно музику, оскільки вважалося культурним і музичним транслятором. Переломним став 1935 рік, тоді з'явилася технічна можливість прямої трансляції виступів перших осіб держави, концертів, передач для дітей.
З часом радіопередачі давали можливість познайомитися з сучасними акторами, письменниками, диригентами. Власне тоді відкрилася можливість слухати трансляцію футбольних матчів з різних частин світу. Радіо стало невід'ємною частиною життя як транслятор щоденної державної та світської інформації. Воно було швидше, ніж преса.
На останній сторінці кожного числа поширеної львівської газети «Новий час» за 1930-ті роки обов’язково подавався розклад радіопередач з 8-ої години ранку до опівночі, оскільки 15 січня 1930 року у Львові було впроваджено радіо на території Львівського воєводства.
На жаль початок радіоери в Рівному документально не зафіксувався в історії нашого краю. Але можна припустити, що вона, ера, не надто затрималася відносно інших регіонів країни. За Польщі уряд інтенсивно стимулював місцевий люд до використання радіо, спонукав відкривати радіоточки.
Волинська газета «Українська нива» від 20 вересня 1934 року подала інформативну на той час статтю «Куточок радіоаматора. Способи виголошування радіового відчиту», яка констатувала розвиток радіомовлення на теренах Волині. Для якісного сприйняття радіопередач в статті автор наголошував:
«Одним з основних завдань радіо є гарно поставлений голос… До мікрофону не говорити невиразно. Кожне слово мусить бути доведене до кінця… Педантичне вистукування слів є знуджуюче… Надто голосне говоріння перед мікрофоном є не тільки зайвим, але й шкідливим. З того, що слухач знаходиться у Гдині або у Львові, зовсім не означає, що до нього треба кричати… Треба говорити не дуже голосно, але дуже виразно».
Крім того, в публікації наголошувалися вимоги до прелегента (доповідача), котрий мав виголосити радіопередачу протягом означеного часу, і трактувалися як завдання співаку перед виступом на сцені, який мав пам’ятати, що кашель, грип чи нежить роблять фатальне враження про передачу. Недопустимим було допускати трему. Для цього рекомендували не уявляти перед собою натовп слухачів, а думати про когось близького. А про якесь відкашлювання або всіляке «еее» взагалі не могло бути мови.
Монотонний голос може звести нанівець будь-яку цікаву розповідь. «Вміле регулювання тону розповіді є необхідним. Обережно треба бути з так званим пафосом, особливо в естраді. Сучасна людина не виносить пафосу і вважає його смішним».
Далі в статті поради дикторові: «Дикторові треба було зважати на темп читання тексту. Треба починати повільно, потім трохи приспішувати. Дрібні помилки не можна виправляти, бо слухачі їх, як правило, не помічають. До мікрофону найкраща відстань – 75 см. Ніякої жестикуляції, шумного пересування аркушів з текстом!»
«Крім зазначеного важливо. Є справа темпу. Темп надто швидкий є неприпустимий, темп повільний є надто педантичний та нудний. Треба перемішувати… Рукопис слід позначити знаками, які б вказували коли і як треба міняти голос, коли застосовувати спеціальну інтонацію… І на сам кінець, проба голосу є конечною. Оскільки людський голос по-різному звучить на радіо».
Олена ГУМІНСЬКА,
старший науковий співробітник
Державного архіву Рівненської області
