Вдев’яте за сім років дружби з рівнянами побувала у нашому місті вчителька з французького міста Ансні Мішель Фортунато.
Дружба Української міської гімназії з аналогічним навчальним закладом в Ансні розпочалася з учительки французької мови Нелі Троян. Саме вона після візиту до Франції на запрошення батьків свого студента звернулася до аташе посольства цієї держави з проханням підшукати колегу для дружби і співпраці. Аташе їй не відмовив. І вже через три місяці п.Троян отримала перший лист з Франції. Він був від Мішель Фортунато, яка, як з’ясувалося потім, мала давні українські корені, тому була дуже зацікавлена у спілкуванні з земляками своєї бабусі. Неля Троян залучила до українсько-французького спілкування і учнів, і вчителів свого навчального закладу. Відтоді рівняни спілкуються з французами не лише з допомогою листів, а й їздять одне до одного в гості. Ось уже кілька років підряд щорічно рівенські гімназисти відвідують своїх однолітків в Ансні, відповідно, ті з аналогічними візитами бувають у Рівному. Крім цього, кращі учні рівенської гімназії їздять до Франції на лінгвістичне стажування. До речі, з останньої поїздки, яка відбулася в листопаді минулого року, один з рівенських гімназистів, Ілля Пальчевський, привіз сертифікат, у якому директор французької гімназії записав: «За рівнем обдарованості й знань може служити прикладом для французьких гімназистів». Гарно відгукується про рівенських учнів і п. Фортунато, причому не лише про рівень їх знань з французької мови, а й з інших предметів. — За роки спілкування французи дуже зблизилися з українцями, — розповідає вона. — І стосунки між ними стали простішими і теплішими. Мені дуже приємно усвідомлювати, що я стала будівничим цих зв’язків. Нині навіть ті рівенські гімназисти, які не вивчають французької, з нетерпінням чекають мого приїзду і вітають словами: «Бонжур, Мішель». Дуже цікаво спостерігати, як підростають українські учні, як набираються нових знань. Коли я приїхала в Україну вперше, вона була на порозі великих змін. Нині я бачу, що вони відбуваються: стала меншою дистанція між Східною і Західною Європою, рухається вперед торгівля, на вулицях міст з’явилися банкомати. Втім, багато людей платить велику ціну за ці зміни. Образно кажучи, українська історія — це квіти поруч з бульдозером. Звичайно, ми не в силі вплинути на хід життя, на якісь економічні перетворення. Але ми можемо налагоджувати взаєморозуміння між жителями двох держав — української та французької, роблячи цим самим ще один невеличкий внесок у Банк доброти.
