Георгій Морозюк: «Актор повинен cпалювати себе на сцені»

1745 0

Минулого тижня народний артист України Георгій Морозюк святкував 60-річчя з дня народження та 40-річчя творчої діяльності. Діяльності яскравої, багатої на неординарні театральні ролі, діяльності, яка дозволяє називати цю людину найкращим рівенським актором. За свою кар’єру він зіграв у 27 кінофільмах, серед яких — «Вінчання зі смертю», «Голод 33»; останні його роботи — «Нескорений» і «Богдан Хмельницький».

— Професійну діяльність розпочав у 1967 році, коли потрапив за призначенням у рівенський театр. Працював лише два дні, а потім з основною групою поїхав на Львівщину, в Дрогобич. Пропрацював там рівно тридцять років, і так склалося, що повернувся на свою батьківщину і вже сьомий сезон працюю тут. Я дуже радий, що змінив театр лише один раз у житті. Думаю, на цьому й зупинюсь. — Пропозиції переїхати були? — Звичайно, були. Але в мене настав такий період, коли думати про переходи я вже не хочу. Тим більше, що тут я знайшов нормальні умови для праці, тобто те, про що мріяв у молодості. Тому говорити про якісь зміни роботи немає потреби — роки теж беруть своє. — Умови для праці в актора — це ролі, які йому доводиться грати? — Коли я перейшов у рівенський театр, мені не було на що ображатись — я отримував цікаві ролі. За сім сезонів зіграв близько п’ятнадцяти ролей, серед яких і епізодичні, й головні. В цьому плані мені надзвичайно поталанило. — А кого вам легше грати — селянина, тирана чи авантюриста? — Мені однаково, кого грати — мене вчили в кожній, навіть негативній, ролі шукати щось добре й від цього відштовхуватись. Спочатку я намагаюсь знайти в персонажі щось людське, а вже потім хай глядач розбирається, наскільки цей герой поганий, а можливо, й хороший. — Вас називають кращим актором рівенського театру. Таке визнання зігріває душу? — Звичайно. Мені дуже приємно, що хтось так думає, але я ніколи над тим не замислювався. Я ступаю на сцену й роблю так, як повинен робити кожен актор — повністю віддавати своє серце та душу глядачу. Не можна любити або ненавидіти наполовину. Треба все робити до кінця. Тому актор, виходячи до публіки, повинен себе спалювати. А потім після певної роботи поповнювати енергетику від людей, яких зустрічаєш. — У вас театральне життя відокремлене від домашнього? — Мабуть, ні, оскільки дружина Емілія теж актриса нашого театру. Повертаючись додому, особливо перед прем’єрою, я продовжую репетиції. Навіть на вулиці можу вигадати якійсь хід, а потім помічаю, що перехожі звертають на мене увагу. Або ввечері вже перед сном можу повернутись на кухню та продовжити відшліфовувати роль. Все це потрібно, щоб на сцені вийшло краще. Єдине, коли театр відокремлюється — це на період відпустки. Але проходить тиждень, і в голові звучить: «А що театр? А які нові ролі?». — Чи якось виділяєте ви для себе роль Миколи Задорожнього в «Украденому щасті», за яку вас у театральному світі визнали одним з найкращих акторів? — Ще будучи молодим актором, я мріяв зіграти цю роль, але все не складалось. Я щасливий, що вдалося втілити мрію саме тут. Добре зіграти мені допомогли ті роки, коли я думав про п’єсу, прокручував різні нюанси, жив цією роллю. Певне, саме тому вийшов такий результат. — Ви єдиний актор рівенського театру, котрий зіграв у такій кількості фільмів. Не було бажання повністю перейти у кінематограф, адже це більші гроші, більша слава? — Колись директор кіностудії Довженка Микола Мащенко запрошував до себе. Але я не зрадив своєму прагненню працювати в театрі. Тому що театр — це постійна робота. Театр — це живий глядач, з яким спілкуєшся. А щодо кіно, то декому з акторів таланить потрапити на екрани, декому — ні. А разом з тим, в обласних театрах є багато дуже талановитих виконавців, які теж могли б зробити багато в нашому кінематографі.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також