Цинізм, брехня, аморальність, примітивність — звичні якості сучасного кінопродукту і піар-акцій, які його супроводжують. Більшість із сьогоднішніх кінокартин без сліз не подивишся. Виникла парадоксальна ситуація: не було свободи — був великий кінематограф. З'явилася свобода — щез кінематограф. Тобто кіно знімають, і навіть багато, проте назвати це кіномистецтвом важко. Але як навчилися запаковувати свій нікчемний кінотовар, як навчилися вихваляти!
Ось офіційна анотація геніального за своєю тупістю бойовика "Бригада. Нащадок": "Фільм є ідейним продовженням життя героїв телесеріалу "Бригада". І зразу ловимо цигана-маркетолога за руку. Оригінальна "Бригада" — це професійно зроблена гангстерська драма. "Бригада — 2" — це зовсім інший жанр, простенький бойовичок про походження біологічного нащадка Саші Бєлого — його сина Івана. Так що за формою обидві "Бригади" — ідейні антиподи. За змістом, зрештою, також. Нам обіцяють: "Це кіно про сучасну Росію. Про політику, корупцію, цинізм великого бізнесу". І знову неправда. Про політику — жодного слова, про цинізм великого бізнесу — також. Про корупцію — півсловечка, та й то мимохідь, анекдотично. Автор теплих слів із рекламного буклету продовжує фантазувати: "Цей фільм — про молоде покоління, яке, дізнавшись правду про нечистий бізнес батьків, не йде батьківськими слідами. Це покоління, для якого дороге поняття честі". Складається враження, що автор офіційної анотації взагалі не дивився рекламований фільм. Саша Бєлий поряд зі своїм недолугим нащадком-хіпстером — просто втілення честі. "Бригада. Нащадок" розпочинається з того, що метросексуальний 18-річний "чесний" син Саші Бєлого свідомо бере участь у шахрайській оборудці з метою нечесного, але дотепного збагачення. До речі, не підозрюючи, що насправді у шахрайській комбінації він — "лох", якому його так звані найкращі друзі відвели роль одноразового витратного матеріалу. Його "нечесний" предок у такому ніжному віці ще ганяв московських голубів чи, може, гопників на тодішніх дискотеках, і готувався до служби у прикордонних військах. Більше того, малолітній Остап Бендер демонструє негідну для сина "авторитета" інфантильність і безвідповідальність. Цілу ніч він вештається Манхеттеном у супроводі нової російської пасії й забуває про сплановану аферу, тим самим підводячи товаришів-шахраїв. І тепер, спокутуючи провину перед партнерами, він краде (бере, не порадившись із матір'ю) у сімейному сейфі документи на батькову спадщину — землю на Рубльовці і спонтанно вилітає з друзями до Росії. Причому неправедно нажиті батьком золоті рубльовські гектари він не збирається дарувати сиротам, церкві чи молодим геніям із російської Силіконової долини у Сколково, спокутуючи цим батькову провину і демонструючи власну моральність. Це було б логічно, якщо вірити анотації: "Герой комфортно мешкав за кордоном, однак вибирає Росію і залишається у ній жити, сподіваючись привнести свої високі ідеали і своїм близьким, і країні в цілому". Насправді високоідеологічний "нєдоросль" хоче банально продати батьківський спадок, щоб відкупитись від розчарованих невдалою аферою компаньйонів. Де тут ідеали? Можливо, у тім, що на 18-річчя герой радісно приймає від свого товариша, сина сенатора США, у подарунок фальшиве посвідчення 21-річного американця? (Як відомо, в Америці заборонено вживати спиртне, навіть пиво, особам, яким не виповнився 21 рік. За незаконне вживання пива свого часу була затримана навіть донька президента Клінтона). Головні ролі у новій кіношній маячні грають діти відомих батьків — сини Андрія Макаревича та Дмитра Нагієва. Грають посередньо. Якщо хирлявий Іван Макаревич ще запам'ятався своєю зачіскою — хіпстерським хвостиком на потилиці, то фізіономія дебелого нагієвського нащадка забулася відразу після закінчення кінострічки. Навіщо взагалі було це знімати? Безумовно, заради заробітку. Але не тільки. На мій погляд, ця картина не про повернення шляхетного нащадка на багатостраждальну, але неминуче авторитетну батьківщину, а про чудову спортивну форму, в якій перебуває каскадер, а за сумісництвом і головний продюсер стрічки Олександр Іншаков. Проте почуття смаку і відсутність скромності підвели немолодого спортсмена-актора. Тому цього разу мораль і зміст кінострічки можна виразити прислів'ям: "Хвали мене, моя губонько" (звісно, маю на увазі "губоньку" Олександра Івановича Іншакова).
