Ім'я на уламках

1146 0

Ми у соцмережах:

Ім'я на уламках

А кажуть, з пісні слів не викинеш. Брехня! Викидають. Ще й як! Наприклад, із відомого гімну в 1955 році рішуче викинули слово "Сталін". Натомість текст пісні збагатився "партією". "Партія" протрималась півстоліття і відправилась за "Сталіним". Навзамін прийшло слово "Бог". Які пертурбації очікують гімн свіжо православної держави у майбутньому, можна лише здогадуватись. Про ці "гімняні" ротації згадує у своєму есе "Прощавай, Європа" відома російська письменниця Людмила Уліцкая.

А кажуть, з пісні слів не викинеш. Брехня! Викидають. Ще й як! Наприклад, із відомого гімну в 1955 році рішуче викинули слово "Сталін". Натомість текст пісні збагатився "партією". "Партія" протрималась півстоліття і відправилась за "Сталіним". Навзамін прийшло слово "Бог". Які пертурбації очікують гімн свіжо православної держави у майбутньому, можна лише здогадуватись. Про ці "гімняні" ротації згадує у своєму есе "Прощавай, Європа" відома російська письменниця Людмила Уліцкая. Літераторка, яка є символом інтелігентного супротиву путінській політиці, зле пожартувала. Мовляв, не здивується, якщо на черговому витку історичної спіралі "ефективний кризовий менеджер Сталін" знову повернеться до державного гімну федерації. Есе було опубліковано у газеті "Шпігель" і викликало бурхливу реакцію суспільства. Завчасно запланована зустріч знаменитої письменниці з колективом агентства ІТАР ТАРС була терміново скасована — прорвало каналізаційну трубу. На "аварію" 70-річна письменниця відреагувала з розумінням та гумором: "Мене значно більше здивував сам факт запрошення у подібне місце, аніж сантехнічна несподіванка". Що ж так налякало держслужбовців та розлютило значну частину росіян? Я уважно ознайомився зі скандальною публікацією. Есе — чудове, як і всі інші твори, написані Уліцкою. Звісно, мені можуть заперечити професійні знавці літератур. Мовляв, Уліцкая — посередня письменниця для посередніх читачів. Можливо. Згоден на тавро посередність, але від Уліцкої не відмовлюсь. Подобається мені ця немолода тітка з багатим життєвим досвідом (яка, до речі, розпочала писати у п'ятдесятирічному віці) своїм умінням розповісти історію. А ще мені до вподоби та тонка, ледь помітна іронія, яка супроводжує її цілком драматичні чи мелодраматичні, ба, навіть трагічні, сюжети. У своєму прощанні з Європою Уліцкая розглядає відносини культури і політики та здійснює невеликий екскурс у минуле. Сьогоднішнє російське "крымнаш" та інші прояви (як сказав би О.Бендер) "угара патриотизма" не є російським ноу-хау. Що говорити про мешканців Нижнього Тагілу, якщо свого часу сам батечко психоаналізу, віденський єврей Зигмунд Фрейд звістку про початок першої світової війни зустрів із неабияким запалом. Він тоді сказав: "Тепер я почуваюся справжнім австрійцем". Уліцкая чесно і мужньо визнає: "Моя країна перебуває у стані війни з культурою, цінностями гуманізму, свободою та правами людини. Моя країна хвора на націоналізм та імперську манію. Мені соромно за наш парламент, неосвічений та агресивний, за керівників держави, іграшкових суперменів — прихильників сили і хитрощів, які штовхають світ до нової війни. Мені соромно за всіх нас, за народ, який втратив моральні орієнтири…". У відповідь Інтернет захлинувся ненавистю: "…при всех заявляю, я тебя сучка убью. Ты не имеешь право на жизнь". "Улицкая — шалава с сигаретой". "Мацу из наших детей варит стерва". "Руки прочь от нашей страны госпожа Дьяволицкая-Улицкая". Це реакція, так би мовити, аматорів. А ось що пишуть професіонали — колеги з письменницького цеху: "Гучне ім'я і досягнення у певній сфері не є свідченням розуму. Поважний вік також не гарантує наявності мудрості… таку кількість інсинуацій про Росію дозволила собі ця пані". "Уліцкая — приклад деградації російського літератора". "Це не стареча деменція — це провокація". Поет-емігрант Юрій Кублановський, брат Уліцкої за літературою (російською), вірою (православною), юністю (дисидентською), значно толерантніший у своєму контр-есе: "Треба пам'ятати заповіт Солженіцина — не державі служи, а Вітчизні. Уліцкая лякає, а мені не страшно. Мені її шкода. Вона пише російською мовою, а Батьківщину своєї мови знає кепсько, красою її не вражена. До історії ставиться не "по-пушкински"… Цікаво, а "по-пушкински", це як? Відомо, що Пушкін був людиною імпульсивною, непостійною — і не тільки у стосунках із жінками. У поета бувало по "сім п'ятниць на тиждень". По понеділках він — монархіст, який їдко відповідає "Клеветникам России". По вівторках — шкрябає гусячим пером "Я, конечно, презираю Отечество мое с ног до головы — но мне досадно, если иностранец разделяет со мной это чувство". На середину тижня припадає боротьба з монархією: "Товарищ, верь, взойдет она, Звезда пленительного счастья. Россия вспрянет ото сна. И на обломках самовластья Напишут наши имена…". Звісно, Пушкін ще та "обезьяна" (так звали його близькі друзі). Але він — Геній, пророцтва якого збуваються. Росія, рано чи пізно, прокинеться від чергового поганого сну. А на одному з обіцяних уламків путінського "самовластья" неодмінно з'явиться напис — Уліцкая Людмила Євгенівна.

Сергій НИКИТЮК.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також