Керівник ансамблю «Полісянка» Віктор Марущак: «Я простий вчитель фізкультури»

3333 0

Якщо людину, яка знається на місцевій культурі, попросити назвати імена десяти видатних митців міста, в цей список обов’язково потрапить Віктор Марущак. Через його колектив, ансамбль народного танцю «Полісянка», пройшло багато тепер успішних не лише танцюристів, а й бізнесменів, вчителів, службовців, тобто людей абсолютно різних професій. «Полісянка» ще з радянських часів — місцева гордість, один з кращих хореографічних ансамблів України, і якщо так кажуть, то, звісно, заслуга керівника у цьому чимала. Сам Марущак, який днями відсвяткував у драмтеатрі з друзями і рідним колективом своє 60-річчя, жартує, що є простим фізруком:

— Народився я у Вінницькій області, в десять років разом з батьками переїхав на Кіровоградщину, звідки вони родом. Виховувався у звичайній родині. В 1961 році почав танцювати в клубі при брикетній фабриці в Олександрії. Цей регіон, як я потім побачив, взагалі найбільш танцювальний в Україні — там щороку принаймні вісім колективів їздили на гастролі за кордон. Танцем я захопився настільки, що хотів йти у професіонали, але після закінчення школи вступив до педінституту. Вчився я там на вчителя фізкультури. Тобто я простий фізрук. Паралельно з навчанням танцював у престижному ансамблі «Юність», з яким вже тоді побував у Туреччині, Бельгії, Болгарії, Франції. Потім за сімейними обставинами переїхав до Новоукраїнки Кіровоградської області, де вперше створив свій танцювальний колектив. Там я був людиною відомою, спілкувався з першими особами партії. Але у 1980 році мене запросили до Рівного керувати ансамблем «Полісянка». Таку пропозицію я відхилити не міг — тодішній секретар обкому партії Антоненко казав, що за кожен танець буде мені орден давати. Жодного не дали. — Тобто ви з «Полісянкою» вже 27 років. Сил ставити танці й працювати з дітьми ще багато? — Зараз «Полісянка» — це понад триста дітей, три колективи — «Джерельце», «Полісяночка» та старші танцюристи — власне «Полісянка», причому викладачів у нас не так багато, хоча тими, що є, я пишаюся — Євгенія Жемчугова та її донька Ольга, Наталія Кірія. Щодо мене, то я вважаю, трагедія старості не в тому, що старієш, а в тому, що залишаєшся молодим. Звісно, хочу ще багато чого зробити, але вік є вік. Я до сих пір ставлю танці, але ж дітям потрібно показувати, а це трохи важко. Хоча не це є найбільшою проблемою. Мені хочеться, щоб на нас влада звернула нарешті увагу, щоб нарешті в нашому місті почали працювати муніципальні колективи, які є в усіх областях — рівенській культурі потрібна потужна фінансова підтримка, щоб зробити місто привітним, можливо, відомим в Україні, на рівні тих 25 регіонів. Ми ж не можемо похвалитися промисловістю чи ще чимось! В свої шістдесят мені вже набридло постійно тільки те й робити, що вирішувати якісь проблеми, переважно фінансові — я стомився від інтриг і нерозуміння. Ось нещодавно «розігнали» оркестр «Наспів», який багато років працював з нашим ансамблем, об’їздив з «Полісянкою» багато країн — а були ми у Болгарії (п’ять разів), Білорусі (двічі), Німеччині (тричі), Хорватії, Канаді, Італії. Згадую, як у Рівному підходили люди й казали, що бачили наші виступи в цих країнах. Усюди нас приймали чудово, ми перемагали у конкурсах, а зараз вимушені танцювати під «Ямаху»! Це абсурд! Можна залишити без фінансування сумнівний колектив, але не такий, як «Наспів». Без оркестру «Полісянка» стане посереднім танцювальним гуртком, який завжди на урочистостях будуть хвалити чиновники, але повноцінним колективом вона не буде. Обласне керівництво про нас забуло, хоча наш міський голова допомагає — нещодавно за кошти міста нам зробили ремонт у танцювальному залі. Але це завдяки тому, що у мене гарні стосунки з міським головою, він завжди вислухає і намагається допомогти. Хоча якими б важкими не були часи, наша «Полісянка» буде жити. Я обіцяю.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також