Я простий вчитель, медпрацівник, патріот своєї держави, свого краю. Протягом усього життя старався жити чесно, чинити по совісті, навчав та навчаю наших дітей – студентів коледжу - бути професіоналами, чуйними до людського болю, у будь-який момент життя приходити на допомогу нужденному. Я завжди думав, що влада покликана працювати для людей, покращувати рівень життя та захищати права своїх громадян, дбати за розвиток та благоустрій міст та сіл де ми усі проживаємо, однак бачу, що я помилявся, всі мої думки - омана. Чому я зробив такий висновок?
Ось уже впродовж десятиліть можновладцями планомірно руйнується медична галузь Дубенщини. Згадую ще потуги одного відомого лікаря, який намагався відкрити в Дубно медичний центр по реабілітації хворих з опорно-руховим апаратом. І чим усе закінчилось? Для Дубенщини та її жителів нічим: ні робочих місць, ні розвитку інфраструктури обслуговування, ні медичного обслуговування на високому світовому рівні, а в той же час виграли мешканці іншого і без того відомого міста. Але з того часу господарі владних кабінетів змінювались не один раз. Усі вони декларували свою любов до краю, на зборах виголошували різного роду «поетичні» патріотичні промови, однак ні один з них за ці роки нічого не зробив для громади, а дорвавшись до влади вирішували свої особисті, або політично доцільні проекти. Так відбувається і зараз. Медицину на Дубенщині продовжують планомірно руйнувати.
В той час, коли в країні криза, велика соціальна незахищеність з вражаючими темпами поширюється туберкульоз - страшна хвороба, а наша влада закриває туберкульозний диспансер, і хворі з відкритою формою вільно розгулюють серед нас, поширюючи хворобу в громадському транспорті, магазинах і таке інше.
В суспільстві, знову ж таки через соціальну незахищеність, відсутність роботи поширюється пияцтво та наркоманія, а наша влада закриває психо-неврологічний диспансер. «Куди ж діти хворих на алкоголізм та наркоманію?»- запитуємо ми. «А везіть до Рівного», - кажуть вони. «А куди дівати п’яних з вулиці?»- запитуємо ми. «А нехай швидка везе їх у приймальне відділення лікарні» - кажуть вони. А в той час, коли везуть п’яницю до приймального, помирає дійсно хвора людина, якій вчасно не надали допомогу, бо втихомирювали буйного п’яницю. «А куди дівати людей, які залишились без роботи?» – запитуємо ми. «А нехай стають на біржу» - кажуть вони. Аналогічна ситуація з онкологічними хворобами, їх кількість стрімко росте, а вони закрили онкологічний диспансер.
Але знайшлись ентузіасти, які приклали розум, сили, натхнення і створили, відремонтували, облаштували та зберегли заклад у формі «Хоспісу». А що ж таке «Хоспіс» - спитаєте ви. «Хоспіс» - це остання можливість для невиліковно хворих отримати достойний догляд та полегшення страждань. А що ж таке «Хоспіс» для родин таких хворих? – це можливість достойно жити і працювати і зберегти своє фізичне і психічне здоров’я. А що ж таке «Хоспіс» для студентів – це можливість навчатись, удосконалювати свою професійну майстерність, займатись волонтерською діяльністю. А що ж таке «Хоспіс» для благодійників – це можливість внести свою частку в полегшення страждань нужденних та виконати написане у святому Євангеліє « усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25,40).
Але місцеві чинуші, щоб зберегти свої посади на різних рівнях влади вирішили пропіаритись і провести об’єднання хоспісу з соціальним закладом інтернатом, а простішими словами - тут поламати, а там не збудувати.
Що ж принесе таке об’єднання? Для пацієнтів - це 4-5 поверх, це 5-6 пацієнтів у палаті, це сусідство з особами з психічними хворобами, це сусідство з людьми, які нібито перехворіли на туберкульоз; - для персоналу – це скорочення робочих місць, труднощі в доїзді на роботу та інші побутові труднощі; - для студентів та викладачів – погіршення навчального процесу, ризики для здоров’я через наявність інфекційних хворих, які можуть бути носіями.
А дозвольте запитати: - За які кошти влада хоче це зробити в той час, коли країна ледве зводить кінці з кінцями? І коли це буде зроблено?. Як на мою думку, то хай би раніше все зробили, а тоді уже ламали те що уже функціонує і розвивається.
Закликаю усю медичну, викладацьку та громадську небайдужу спільноту висловити свій протест проти руйнування медичної галузі на Дубенщині та не допустити закриття «Хоспісу» по вул. Шевченка в м.Дубно, оскільки ніхто з нас не знає, що чекає нас у майбутньому і де ми знайдемо свій останній притулок у хворобі чи в старості.
