І соціологи, і громадські організації переконують — рівняни хочуть бачити своїм майбутнім міським головою не «політика», а... міцного «завгоспа».
Погодьтеся, мітла — це не портфель і не крісло, тому бажаючих її підняти не так вже й багато в Рівному. І все ж, чи можуть рівняни сподіватися, що майбутній міський голова зосередиться на їхніх головних проблемах, а саме: на вивезенні сміття, стримуванні тарифів на комунальні послуги, покращенні роботи ЖКП, боротьбі з гральними автоматами, злочинністю на вулицях?.. І далі за соціологією.
Без варіантів Мабуть, у Рівному дуже сприятливе для політиків повітря. Принаймні багато у нашому місті політиків. Тобто людей, яких цікавить не мітла і порядок на вулицях, а портфель і крісло. Точніше, горизонти, які з цього крісла відкриваються, і мільйони бюджету, які потрібно ще поділити між «своїми». Тож є ще у Рівному люди, яких хлібом не годуй — дай «повисуватися». Здається, професія у них така — кандидатом бути. Та, мабуть, потрібно тільки поспівчувати таким політично стурбованим громадянам. Вони живуть своїм насиченим політичним життям і змушені брати участь у виборах, щоб хоч якось виправдати своє партійне існування і відпрацювати перед вождями кошти на своє утримання. Але, напевне, не слід так суворо ставитися до політиків, тим більше місцевих — вони мусять боротися за владу, вони нічого нового не вигадують і тільки переймають усі найгірші риси своїх київських колег. Тому участь у виборах для наших містечкових політиків — питання вирішене. Тут, як кажуть, без варіантів. Партія сказала: «Треба!» — кандидат відповів: «Єсть!». Ось, для прикладу, один вічний і безуспішний кандидат. І цього разу він обов’язково буде балотуватися — ювілейний рік у нього, отримав він у подарунок шаблю, тому тепер переконаний, що фартити йому буде і надалі. Та й шаблею потрібно махати, бо, крім спідвею, є ще що валити в місті. Або другий — після того як отримав посаду, майже навчився говорити без матюків і вже щодня перепитує у кумів з ринку, чи готові вони профінансувати його кампанію. На такому фоні може вигідно виділитися навіть хтось несподіваний. Наприклад, невтомний речник ошуканих вкладників і знаний теоретик реформи ЖКГ Василь Цинко. Він вже хоч сьогодні готовий взяти не те що десяток-другий, а навіть добру сотню голосів рівнян.
Колишні Політики, які вже побачили життя, назвемо їх умовно «політики б/в», поводяться стриманіше, проте не відзначаються оригінальністю. Тобто наступають на ті ж граблі, які колись їх вже витурили з влади. Ось, для ілюстрації, — раптова хвиля народної любові до Миколи Сороки. Вона ще у травні заповнила листами «вдячних трудящих» шпальти його улюбленої колись газети. Чи то на згадку про те, що свого часу цю газету пан Сорока «відпустив» з-під опіки облдержадміністрації, чи то ще якось там, але душевні листи ветеранів побачили світ. Задум політтехнологів, якими зазвичай користується пан Сорока, просто вбивчий — сльози тихої втіхи так і ллються із очей найзатятіших читачів колись єдиної обласної газети — сільських пенсіонерів близького і далекого від Рівного Полісся. Щоправда, як вдасться пану Сороці здобути прихильність безпосередньо в обласному центрі — невідомо. Листи, так само раптово як з’явились — так і зникли. Поспішив. Або, як виправдовують подібні кроки політики, — «дав сигнал».
Солдат Президента Варто відзначити, що останнього слова ще не сказав голова Рівненської облдержадміністрації Віктор Матчук. Адже, погодьтеся, з першими залпами політичної артпідготовки майбутніх парламентських (а може — і президентських?) виборів крісло губернатора втрачає свою минулу стійкість і привабливість. Інша річ — виборна посада міського голови, якого обирає народ, а знімає... Та ніхто його не знімає. Хіба що депутатам міськради раптом щось у голову «заскочить» і вони двома третинами голосів оголосять недовіру міському голові. Але не забуваймо про принциповість наших рівненських депутатів. І непідкупність. Принаймні, за нашими розрахунками, п’яти гектарів новодвірської чи басівкутської землі (по десять соток кожному) повинно вистачити для того, щоб депутати раптом почали поважати міського голову. І все ж — про губернатора, який сьогодні, як і належить вірному солдату Президента (так свого часу назвав свою посаду попередник Матчука Сорока), в камуфляжі проводить із Головнокомандувачем бойові навчання на Рівненському полігоні. Тож імовірно, що десь між першою і другою... кулеметною чергою Гарант спитає у Віктора Матчука, чи той з ним до перемоги (тобто до кінця). Давши ствердну відповідь (іншої відповіді формат розмови не припускає), пан Матчук як хронічно порядна людина остаточно відкине будь-які думки про заспокійливе рипіння під собою крісла міського голови Рівного. Зрештою, мрії Матчука-політика можуть бути вже далеко від обласного центру — десь у столиці.
Вся губернаторська рать Та зачекайте, але хто може стверджувати, що у Матчука є оте «останнє слово»? Відверто заявляючи про підтримку свого однопартійця з «НУ» Васильчука, губернатор публічно робить все, що може. Тобто дає сигнал. Оце, власне, все, що залишилося у губернатора — ще Сорока вивіз з обласної адміністрації таємницю страшного і невидимого «адмінресурсу», який і в розквіт правління Кучми давав від сили кілька відсотків голосів. Тому Матчук обмежується сигналом: Васильчук — це представник від влади. Свій рейтинг цим сигналом (сяк-так позитивно оцінюють діяльність губернатора більшість рівнян) пан Віктор передати не може — заявами про підтримку рейтинг не передається, зачіплюючись об переповнені смітники і гублячись у непрацюючих ліфтах Рівного. Тож хто повинен сприйняти цей сигнал? Напевне, потенційні інвестори і меценати виборчої кампанії Васильчука, які, знаючи його бухгалтерське минуле, вочевидь, повинні сподіватися на його точність при розрахунках у майбутньому. Також, мабуть, за задумом обласного керівництва, сигнал повинні сприйняти виборці, які зазвичай орієнтуються на владу. Таких виборців ніколи не буває багато. І таких виборців з приходом осінніх приморозків ставатиме все менше. Погодьтеся — важко гаряче любити владу в холодній квартирі.
У пошуках «завгоспа» Все розмаїття дивного життя провінційних політиків описати неможливо. Та й навряд чи це потрібно. Вони не цікаві звичайним рівнянам, як і, до речі, звичайні рівняни не цікавлять їх. Але чи знайдеться той, хто відповідає запитам рівнян? Справжній міцний «завгосп», на якого так чекає обласний центр? Відповідь, можливо, міг би і дати гендиректор «Облводоканалу» Володимир Хомко. Однак після спільного походу із одними затятими політиками на вибори міського голови у 2006 році про партії пан Володимир інтелігентно мовчить. Тобто висловлюється, як і переважна більшість рівнян, про політиків недрукованими символами. Ще декілька тижнів приймальню Хомка будуть засиджувати гінці з різнокольоровими партквитками. За деякою інформацією, і самому директору довелося посидіти в кількох приймальнях. Тому можемо припустити, що результатом усіх цих ходінь буде одне — вмовляння пана Володимира якщо не бути на їхньому боці, то хоча б не йти самому. Бо вподобані рівнянами якості «завгоспа» у безпартійного Хомка розвинутіші на порядок сильніше, ніж у його партійних конкурентів. Те ж можна сказати і про зовсім несподівану кандидатуру, про яку останнім часом говорять у певних колах. Мова йде про Віктора Колесника — гендиректора «Рівнеазоту», який до останнього дня вантажівками і барикадами боронив своє підприємство від остаточного розграбування з боку оточення всесильного тоді Кучми. До речі, а чому і не Колесник? Принаймні «мер Колесник» має переваги перед «мером Васильчуком», оскільки останній працював у бухгалтерії «Азоту», а перший — на посаді гендиректора. А про «мера Сороку» і говорити нічого — йому, мабуть, і взагалі після відомих подій буде небезпечно навіть показуватися в «азотівських» гуртожитках. Розсудять усіх рівняни. Вони, стверджують соціологи, таки підуть на вибори свого міського голови. Підуть, бо їм є що втрачати. І не за смітники під вікнами рівняни люблять своє місто...
