— Об’єкти цивільної оборони не підлягають приватизації, тобто продавати їх — це незаконно, — говорить голова регіонального відділення Фонду держмайна в Рівненській області Віктор Матвієнко. — Під час проведення експертної оцінки, яку замовляло саме підприємство, бомбосховища увійшли в цілісний майновий комплекс «Рівнеазоту» і перебувають на його балансі. Вони мають свої, окремо від корпусів, інвентарні номери, а тому не можуть бути обліковані разом з наземними приміщеннями. Коли працівники регіонального відділення ФДМУ проводили перевірку на підприємстві, їм показали лише бухгалтерські документи, а на самі бомбосховища не допустили.
Віктор Матвієнко припускає, що йдеться про доволі великі приміщення, які на випадок надзвичайної ситуації мали вміщувати увесь штат заводу, а колись на «Рівнеазоті» працювало у кілька разів більше людей, ніж тепер. Балансоутримувач бомбосховищ має укласти з Фондом держмайна угоду на їхнє утримання, причому, як наголосив п.Матвієнко, це обов’язково. Утім, із 63 таких об’єктів цивільної оборони, що числяться в нашій області, «обов’язковості» дотрималися лише 26 підприємств.
Щодо можливостей використання бомбосховищ, то чіткого переліку того, що в них можна розміщувати, п.Матвієнко не назвав. Головне, що там не може бути виробництва, адже все обладнання має демонтуватися за 12 годин, щоб у випадку надзвичайної ситуації у ньому могли сховатися люди. Прикладом ефективного використання такого об’єкта може бути Рівненська фотогалерея, адже вона розміщена саме у бомбосховищі. За неправильний приклад п.Матвієнко назвав кафе на вул.Князя Романа: балансоутримувач має договір з Фондом держмайна на утримання приміщення, але має ще 4 додаткові угоди, які дозволяють йому торгувати спиртним і не платити за оренду, як інші аналогічні заклади.
Коментар:
Михайло Заблуда, голова правління ВАТ «Рівнеазот»:
— Це була цілісна система цивільної оборони. На кожному підприємстві були подібні бомбосховища. В процесі акціонування нашого підприємства ці об’єкти залишилися у власності Фонду державного майна України. Ми ж були тільки їх балансоутримувачами. Вони знаходяться під адмінприміщенням заводу, тому ці бомбосховища були включені у цілісний майновий комплекс і рахувалися як підвальні приміщення. Свого часу, коли підприємство виводили зі стану банкрутства, інвесторам, які розрахувалися з усіма боргами заводу, було передано частину основних активів. Податківці вирішили: раз продали цю будівлю, то, відповідно, продали і вищезгадані бомбосховища. Вони навіть не поцікавилися, на якому обліку вони перебувають. А вони рахуються на спеціальному балансі. Ми повідомили податківців, що бомбосховища не продавали. Зрештою, вони перебувають у такому стані, що я дуже сумніваюся в їхній комерційній привабливості. Нам доводиться лише викидати гроші на їхнє утримання. Щоб спростувати таке звинувачення, ми звернулися у прокуратуру, надали усі необхідні документи. Прокуратура провела з цього приводу перевірку.
Взагалі, я вже звик до різноманітних звинувачень. З першого дня, як тільки я очолив це підприємство, мене постійно у чомусь звинувачували, відкривали якісь ефемерні кримінальні справи. Певно, комусь дуже вигідно підривати імідж нашого підприємства. Але, як кажуть, собаки гавкають, а караван іде. «Азот» на сьогодні є найбільшим платником податків в області, більше двох тисяч людей отримують без жодних затримок досить високу заробітну платню, ми постійно нарощуємо темпи виробництва. Що ще потрібно для нормального розвитку підприємства і, відповідно, нашого регіону в цілому?
