Акції протесту проти ректора Рівенського державного гуманітарного університету Руслана Постоловського, організовані активістами профспілки студентів «Студентське братство», не припиняються другий тиждень. З понеділка вони набрали більш серйозного забарвлення: 18 протестантів перемістилися з наметами під Міністерство освіти у Києві й оголосили голодування. Жодні намагання посередників помирити опонентів поки не увінчалися успіхом: студенти проти будь-яких поступок на користь ректора. Сам же ректор таку категоричність стосовно себе вважає замовною.
На думку про те, що протестантам допомагає хтось не з числа студентів, наштовхує хоча б те, що серед 16 запитань, адресованих ректору, які з’явилися ще минулого тижня на плакаті на майдані Незалежності у Рівному, є ті, які у звичайного студента не могли виникнути. Не могли тому, що задавати такі запитання можна лише за умови доступу до внутріуніверситетських бухгалтерських документів, а звісно, що студенти такого доступу не мають. Приміром, як рядовому університетському студенту, який сумлінно переймається навчанням, могло спасти на думку без сторонньої допомоги запитання про те, чому тендер на закупівлю запчастин до службового автомобіля РДГУ виграла фірма, очолювана родичем одного з деканів університету, і продала їх за завищеною ціною? Чи запитання про те, чому медичне обладнання для профілакторію РДГУ, яке було у використанні, закуплено за цінами нового? Так само не могли представники «Студентського братства» без допомоги «доброзичливців» ректора роздобути і вивісити на майдані план-схему люкс-кабінету Руслана Постоловського, до якого входять кухня, масажна, душ, кімната відпочинку. Голова «Студентського братства» Юрій Шадий не приховує, що подібну інформацію вони отримали від «добрих людей» з числа працівників університету, які хочуть у навчальному закладі щось змінити, однак не бажають «світитися» на майдані. Сам ректор підозрює у такій «доброті» щодо нього колишнього проректора університету Кисіля, який був звільнений з роботи у зв’язку з закінченням трудового договору. Втім, переконаний п. Постоловський, організовує студентів проти нього не Кисіль, а політики. Хто саме — не знає. — І вчена рада університету на засіданні, і трудовий колектив на конференції висловили мені цілковиту довіру, — говорить він. — Виходили на вулицю на мою підтримку і навіть їздили до Києва і викладачі, і студенти. Підтримує мене голова облдержадміністрації Василь Червоній, який особисто про це мені говорив. А щодо тих, які протестують, то я чув, що їм за це платять по 25-30 грн. Так це чи ні — не знаю. Юрій Шадий повністю заперечує те, що їхня акція є замовною. Говорить, що протест проти ректора — цілковита ініціатива «Студентського братства», за якою не стоїть жодна політична сила. А на запитання про те, чи платять їм гроші за стояння на майдані, відповідає: — У мене он нема за що людей з Києва забрати. А ви кажете про гроші. До речі, до «Студентського братства» входить близько трьох тисяч осіб, а протестувати проти ректора вийшло трохи більше двох десятків, що п. Шадий пояснює тим, що інших студентів просто залякали. — Усім вчитися далі хочеться і працювати в університеті — теж, — підтвердив цю думку один з викладачів університету. — Тож ні в кого навіть думки про те, щоб не вийти на майдан на підтримку ректора, коли адміністрація організувала акцію у відповідь на протест «Студентського братства», не виникало. Тим часом зустріч протестантів з ректором у Міністерстві освіти організував минулого вівторка міністр освіти Святослав Ніколаєнко. Протестанти погодилися припинити акцію за умови виконання ректором їхніх вимог: виселити з гуртожитків РДГУ студентів Інституту слов’янознавства, звільнити з посад деканів, які тиснули на студентів і змушували їх виходити на майдан та їхати до Києва на підтримку ректора, відмовитися від утисків «Студентського братства» (минулого тижня у студентської профспілки відібрали офіс у гуртожитку № 6 РДГУ) та інші. Постоловський говорить, що погодився це зробити, однак уже коли вийшли з міністерства, Шадию хтось зателефонував на мобільний і він, переговоривши з додзвонювачем, зразу ж відмовився від примирення. На думку ректора, це був дзвінок від «замовника» акції. Так це чи ні — залишається здогадуватись. Щоб продовжити переговорний процес з протестантами, ректор запропонував їм зустрітися у середу в Рівному, на що ті погодилися. Чи вдасться їм прийти до рішення про примирення і чи не втрутиться у цей процес знову якийсь невідомий «замовник», якщо, звісно, такий існує, буде відомо пізніше.
