Щодня у нашій області виявляють 2-3 хворих на туберкульоз. Щогодини в Україні заражаються туберкульозом чотири людини, одна з яких від цієї недуги помирає. Поміж нас ходять тисячі хворих з активною та заразною формами, і кожен з них протягом року може заразити 15-25 людей. Наша країна — європейський лідер за рівнем поширення туберкульозу, у 1995 році Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила в Україні епідемію цієї небезпечної хвороби. Вона триває й понині, захворюваність навіть збільшується.
Паличка Коха є майже в кожного Туберкульоз — соціальна хвороба, недуга бідних і хронічного недоїдання. Половина пацієнтів протитуберкульозного диспансеру області, які лікуються в стаціонарі, є безробітними людьми працездатного віку, — саме таке соціальне становище, плюс постійні стреси найчастіше призводять до захворювання. — Нині 90% населення нашої країни уражені паличкою Коха, з них захворіють 15-20%, — каже головний фтизіатр області Микола Ординський. — Наш контингент зовсім несимпатичний: мігранти, алкоголіки, наркомани, бомжі, зеки та біднота, яка не має за що їсти. В організмі людини повинна бути присутня уся таблиця Менделєєва, щоб не захворіти. Збудник туберкульозу, потрапляючи всередину, підступно вичікує моменту слабкості і тоді виявляє себе першим. Недаремно американці стверджують, що СНІД і туберкульоз — це брат і сестра. Лікування тривале й затратне. Держава, яка понаприймала цілу купу указів, законів, наказів та програм, спрямованих на подолання туберкульозу, фінансує їх не сповна: при добовій потребі на харчування 8,2 гривні на одного такого хворого у нашій області виділяють менше половини, 3,5-4 гривні. Лікування за рахунок держави обмежується лише протитуберкульозними препаратами, за усі інші ліки, які необхідно приймати у комплексі, доводиться платити з власної кишені. Словом, 16-місячний курс лікування ранньої стадії хвороби, в який входить 8 місяців стаціонару, 2 місяці санаторію та 6 місяців амбулаторного лікування, обійдуться в 200 умовних одиниць. Лікування запущеної, відкритої форми туберкульозу, стійкої до медпрепаратів, коштує від 7 до 25 тисяч ум. од. Таких потрапляє до лікарні чверть, самі знаєте, що це за люди. Їх зазвичай приносять на ношах. Підлікувавшись сяк-так і ставши на ноги, вони повертаються туди, звідки прийшли, а за якийсь час усе повторюється знову.
Під прицілом — голодні медики — Ймовірність заразитися від хворого у лікаря-фтизіатра становить усі 100%, — стверджує п.Ординський. — Щороку медперсонал нашого закладу проходить обстеження. Ні цьогоріч, ні минулого року жодного нашого працівника пацієнти не «нагородили» паличкою, а позаминулого року заразилося аж 13 молодих спеціалістів, які прийшли працювати після закінчення навчання і не одержували платні, тоді її постійно затримували усім медпрацівникам. До речі, після лікування вони залишилися тут працювати далі. Слабкість у тілі, кашель, який не проходить протягом 2-3 тижнів, нічна пітливість, температура тіла 37,1-37,5 градуса, яка також тримається тижнями, втрата маси тіла при хорошому апетиті (від чого хворобу й назвали чахоткою) є підставою негайно звернутися до лікаря-терапевта — такі симптоми можуть вказувати на туберкульоз. Робота фтизіатра, а також патологоанатома, лаборанта та рентгенолога у нашій країні є непрестижною через низьку зарплату, шкідливість для здоров’я та відсутність можливості прийняти щось від вдячних пацієнтів. Молодим медикам нині важко влаштуватися на роботу, а тому випускники погоджуються й на таку. — А ще кажуть, що медична галузь є однією з найбільш корумпованих в Україні. Судіть самі: чим, крім палички Коха, можуть «віддячити» наші пацієнти? — запитує п.Ординський. — Два роки тому я побував у Єгипті. Там теж епідемія туберкульозу, щоправда, трохи менших масштабів, але ця африканська країна має можливість лікувати туберкульоз державним коштом і гідно платити лікарям. Я цікавився у тамтешніх колег, чи приймають вони подяки від пацієнтів, кажуть, що ні, зарплата хороша. Деякі з них мільйонери.
Хворі люди на болоті Найбільше ймовірності підхопити вічно живу паличку поза стаціонаром тубдиспансеру в місцях великого скупчення людей — базар, вокзал, міський транспорт. Безпосередній контакт при ослабленій імунній системі стає причинами ураження дітей. Для них не можуть бути винятком і черги у тому ж тубдиспансері. Вони стоять під дверима, скільки приймають лікарі, й увесь час виснажливого чекання мимо цього скупчення людей сновигає потенційний контингент диспансеру такого вигляду, ніби щойно зі сміттєвого контейнера. Реакція на пробу Манту, яку лікарі виявляють у великої кількості дітей, саме й свідчить про те, що поміж нас усе ще багато бацилярних носіїв туберкульозу. Окремого «дитячого» входу в диспансер немає. При спорудженні обрали типовий проект 1964 року, причому найдешевший, без викрутасів із зайвими боковими дверима. На реконструкцію приміщення грошей, закладених у всі протитуберкульозні програми, зрозуміло, немає, спонсори це місце обминають. А місце нехороше, похмуре, болотисте, найближчий сусід — слідчий ізолятор. — Ми переселилися сюди в 1990 році, — продовжує п.Ординський, — ніби в нове приміщення, а насправді з болота на болото: до того часу міський тубдиспансер тулився у будинку на вул.Млинівській, на колишньому болоті. Тут же, на Дворецькій, теж були болота. Водопониження не зробили, і наші підвали увесь час залиті водою, стіни аж до 5-го поверху уражені грибком. Певна річ, що такий мікроклімат не сприяє одужанню хворих та ще й руйнує відносно нову будівлю. Щоб убити паличку, у нас постійно миють хлоркою. Крім того, що хлор як канцероген шкідливий для здоров’я людини, він роз’їдає труби, псує техніку та інструментарій. На Заході хлоркою давно не миють, використовуючи для дезінфекції ультрафіолет і зовсім прості методи — часте вологе прибирання та провітрювання приміщень. Там дезрозчинами миють і вулиці, й вже напевне, що на них ніхто не плює. У нас навпаки: вулиць не миють, а плюють і харкають людям, насамперед дітям, під ноги і чоловіки, й жінки, й підлітки. На туберкульоз хворіло багато відомих людей — Максим Горький, Федір Достоєвський, Антон Чехов, Лев Толстой, Ігор Стравінський, Фридерік Шопен, Нікколо Паганіні, хворіли навіть єгипетські фараони, хоча, певне, не тому, що погано їли. Проба, взята у мумії, показала, що паличка Коха, яка колись уразила фараона, жива й досі. Вона значно швидше, ніж людина, пристосовується до зовнішнього оточення, що дає вченим підстави стверджувати про її існування задовго до появи людей. У нашій країні туберкульоз ще довго не втрачатиме своєї актуальності, до того часу, поки люди не одержуватимуть достатньо високу платню за свою роботу та поки соціальні гарантії не вийдуть на достойний рівень. На сьогодні ж п.Ординський називає такий рецепт від туберкульозу: добре їсти, не псувати настрій іншим і не піддаватися негативним емоціям. Він працює з туберкульозними хворими близько 20 років і жодного разу не заразився.
