Космонавт Ярослав Пустовой не вірить, що Земля кругла

2079 0

Донедавна український астронавт Ярослав Пустовой був відомий лише як дублер першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка, який у 1997 році здійснив 16-денний політ на орбіту в складі міжнародного екіпажу STS-87 на шаттлі «Коламбія». Незважаючи на те, що Ярко (так охрестили нашого співвітчизника американці) проходив підготовку нарівні з усіма, йому так і не пощастило побачити космос на власні очі. Схоже, його заповітна мрія знову набула реальних обрисів. Нещодавно стало відомо, що 32-річний Ярослав Пустовой був відібраний приватною компанією Canadian Arrow («Канадська стріла») у члени загону астронавтів для двох суборбітальних космічних польотів.

10 мільйонів доларів для переможця — Чи правда, що мета канадської компанії, яка запросила вас, розвиток космічного туризму? — Відразу зазначу, що не вважаю діяльність «Канадської стріли» космічним туризмом. На мій погляд, її точніше було б назвати приватною космонавтикою, яка має на увазі пілотовані польоти, що фінансуються приватними особами. Для прикладу візьмемо першого космічного туриста, мільйонера з Каліфорнії Денніса Тіто. Заплативши свої гроші компанії Space Adventures, він же не вирушив у космос через два дні в м’якому кріслі, з триразовим гарячим харчуванням і стюардесою на борту. Як і всім космонавтам, йому довелося пройти піврічну підготовку в Зоряному містечку і Центрі ім.Джонсона (США). Практично за своєю кваліфікацією він став повноцінним космонавтом-дослідником. Єдина його відмінність від інших астронавтів у тому, що за його підготовку заплатила не державна структура, а він сам. Для того, щоб розвинути індустрію приватної космонавтики за аналогією з авіаційними змаганнями 20-30-х років минулого сторіччя, американські спонсори заснували конкурс під назвою «X-prize». Умови його такі: приватна компанія, яка без державної допомоги сконструює корабель, розрахований на трьох осіб, і першою здійснить два польоти в космос протягом двох тижнів на висоту понад 100 км, одержить спеціальний приз — 10 мільйонів доларів. Зараз у цьому конкурсі беруть участь більше двадцяти команд з усього світу, вони розробляють свої версії кораблів. Безумовно, «приціл» кожної з них йде не тільки на головний приз — це лише привід займатися подібною діяльністю. Мета — розвиток індустрії приватної космонавтики. Торік «Канадська стріла» оголосила про набір астронавтів. — І ви подали заявку на участь... — Так, як тільки дізнався про цей проект. У результаті мене і ще п’ятьох космонавтів (чотирьох канадців і одного американця) відібрали з 200 претендентів. Про це я дізнався в червні цього року. Що допомогло пройти конкурс? Звичайно, резюме, ступінь підготовки. Важливу роль відіграла й удача. Не секрет, що подібні відбори — своєрідна лотерея. Я не знаю, були серед претендентів мої земляки чи ні. За канадським законодавством, ця інформація конфіденційна. Мені лише відомо, що керівництво компанії було розчароване тим, що серед кандидатів не було кваліфікованих астронавтів-жінок. Є чимало представниць прекрасної статі, які виконують обов’язки пілотів і командирів космічних кораблів, шаттлу, наприклад. Деякі з жінок-пілотів беруть участь навіть у бойових місіях. — Чи намічена вже приблизна дата першого польоту? — Зараз ведеться дуже напружена робота. Якщо все піде вдало, у грудні-січні планується проведення першого іспитового безпілотного пуску. А вже за результатами цих випробувань (їх буде ціла серія) можна обговорювати дату польоту з екіпажем. Моя роль — заміщення посади пілота або командира. Яка точно, ще невідомо. — «Канадська стріла» — компанія приватна. Це означає, що на борту її корабля ви не будете офіційно представляти Україну? — Я буду представляти свою країну хоча б тому, що є її громадянином. — Космонавтів відібрали шістьох, а місць на кораблі буде всього три. У космос полетять не всі? — По-перше, конкурсних польотів буде два. По-друге, у майбутньому двоє з трьох членів екіпажу однозначно будуть професійними астронавтами. Тому шанси побувати в космосі дуже високі у всіх, хто пройшов відбір.

Чи зацвітуть на Марсі яблуні? — Чим відрізняється суборбітальний політ від орбітального? — Під час польоту корабель виходить у космічний простір (за міжнародними правилами, такою вважається висота понад 100 км), але не набираючи першої космічної швидкості, не досягає орбіти і повертається на Землю по балістичній траєкторії. Таких польотів було всього п’ять. Перший здійснив американець Алан Бартлетт Шепард на кораблі Mercury MR-3 через декілька тижнів після Гагаріна. Він пробув у космосі всього 15 хвилин. Другим був астронавт Вірджил Айвен Грісс, який фактично повторив профіль першого польоту. Третій і четвертий теж були зроблені американцями, але цього разу за програмою висотних польотів на спеціальних повітряно-космічних літаках з ракетними двигунами. Програма Х15 проводилася спільно NASA і військово-повітряними силами США. Літак піднімався в повітря з допомогою бомбардувальника, а потім на визначеній висоті відокремлювався від нього і піднімався на максимальну для себе висоту. Джозеф Уолкер, один із пілотів, який брав участь у цій програмі, двічі піднявся на висоту понад сто кілометрів. Що ж стосується п’ятого суборбітального польоту, то він був позаплановим. Корабель «Союз-18» стартував 5 квітня 1975 року. У складі екіпажу були радянські космонавти Василь Лазарєв і Олег Макаров. Але під час польоту не спрацював третій щабель, і вони були змушені повернутися на Землю, так і не досягнувши орбіти. — Чи є, на ваш погляд, майбутнє у приватної космонавтики? Адже відомо, що за задоволення побачити Землю «збоку» Денніс Тіто заплатив 20 мільйонів доларів. Людей, здатних розщедритися на таку кругленьку суму, можна перерахувати на пальцях... — Якщо ми запитаємо своїх батьків, що вони думали в 60-ті роки після подвигу Юрія Гагаріна, багато з них дадуть відповідь: «Були переконані, що через десять-двадцять років зможемо самі побувати на Марсі». Вони вірили, що космонавтика дуже швидко зробить революційні кроки в розвитку. Проте історія пішла іншим шляхом. Космос став уділом політичних і економічних гонок, а також заняттям для обраних. Тому вже до 80-х років більшість людей втратили інтерес до просторів Всесвіту. Думаю, що приватна космонавтика цілком здатна його відродити. Що ж стосується надзвичайної ціни за «квиток», то із суборбітальними польотами справи залишаються зовсім інакшими. За оцінками деяких американських компаній, орієнтовна собівартість такого польоту становить близько 100 тисяч доларів. Ця сума, у порівнянні з орбітальним, набагато «відчутніша». Тому можна сподіватися, що якийсь час будь-яка заможна людина, яка все життя шкодувала про те, що не стала космонавтом (хоча б тому, що переконала себе в неможливості цього), зможе оплатити підготовку і втілити в життя свою мрію. Невже це не здорово? Можливо тоді люди змінять своє ставлення до космосу, що позначиться на розвитку не тільки пілотованих польотів, але й космонавтики в цілому. Вся сіль суборбітальних польотів у тому, що вони набагато дешевші й у технічному плані простіші за орбітальні. Раз кораблю не потрібно набирати величезну швидкість, значить для нього не потрібні надпотужний двигун і велика кількість пального. Крім того, немає необхідності обладнувати його надскладним термостійким захистом.

«Це було справедливе рішення» — На вас — іменна футболка члена міжнародного екіпажу шаттла «Коламбія». Тоді, у 1997-му, для польоту на орбіту були відібрані два українських астронавти: Леонід Каденюк і ви. І усе ж у космос вирушив тільки ваш колега. Ви були менш підготовлені? — Нас із Каденюком готували однаково, та й підготовка в обох була приблизно рівною. Але, на жаль, можливість для польоту була тільки в одного. Якби сказав, що не хотів полетіти, я б злукавив. Як кажуть, «поганий той солдат, який не мріє стати генералом». Проте вважаю, що рішення було об’єктивним. Леонід йшов до своєї мрії про космос більше двадцяти років. Мене ж відібрали в астронавти лише в 1996 році, безпосередньо для цього польоту. Хочу відзначити, що Каденюк — показовий приклад для багатьох наших співвітчизників у тому, як потрібно прагнути до своєї мрії й досягати поставленої мети. У дитинстві я мріяв бути військовим моряком, потім — ракетником. Бажання стати астронавтом стало конкретною метою, коли я, так би мовити, «підібрався до космонавтики ближче» — вступив до Військової академії ім. Можайського в Санкт-Петербурзі, де готують спеціалістів військово-космічних сил. Потім, у 1996-му, почався відбір для польоту на «Коламбії», і я подав заявку. Ні на що особливо не сподіваючись, між іншим. Тому той факт, що мене відібрали, став деякою мірою несподіванкою. — До речі, про відбір. Чи правда, що претендент у космонавти повинен мати надлюдське здоров’я? — Це стійке упередження. Думаю, що саме через нього багато людей «поховали» мрію про космос, не вважаючи себе гідними. Фізичні дані астронавта просто повинні бути в нормі, у крайньому разі, за вимогами американців. Головний критерій — професіоналізм. — Що ви відчували під час запуску «Коламбії»? — Найсильнішим враженням було розуміння того, що ця неймовірно рикаюча ракета, яка складається із складної техніки, зроблена руками людини. А всередині — твої друзі... Відчуття було таке, ніби з ними летіла в космос і частинка мене. Ми провели разом цілий рік, стали однією сім’єю. Ми й зараз підтримуємо близькі стосунки. Але зустрічатися вдається рідко — нас розділяє океан. Що ж стосується Леоніда Каденюка, ми бачимося теж нечасто, оскільки працюємо в різних організаціях. Він зайнявся політикою, став народним депутатом України, радником Президента. Я ж очолюю сектор інформаційного забезпечення космічної діяльності в Національному космічному агентстві України. — Деякі ЗМІ вже встигли повідомити про ваше весілля... — Я одружився наприкінці квітня 2001 року. З майбутньою дружиною, теж киянкою, познайомився на відпочинку під Євпаторією, у селищі Заозерне. Все починалося з курортного роману, а через дев’ять місяців закінчилося весіллям. Який же я був здивований, коли дізнався, що Леся протягом кількох років щодня ходила на роботу повз мій будинок! Але зустрілися ми чомусь тільки в Криму. Доля, напевно... Зараз нашій дочці Насті півтора року. Сім’я для мене зараз — головне в житті. Все інше — хобі. — Як ставиться дружина до вашої мети побувати в космосі? — Вона мене в усьому підтримує, ми — як одна команда. Що ж стосується мого польоту... Якби я міг не хотіти полетіти в космос, я б не хотів. Але, на жаль. Головне — зробити це, а що буде потім, вже не так важливо. Я знаю багатьох астронавтів, які говорять, що, побувавши в космосі один раз, непереборно хочеться потрапити туди знову. — Своєрідна «зоряна хвороба»? — Скоріше, зоряне тяжіння. «Я просто хочу літати, поза залежністю від посади і звання», — говорить мій командир. Я йому щиро вірю, адже життя коротке і хочеться, щоб воно було наповнене саме тим, чим ти хочеш. В остаточному підсумку, ми нічого не зможемо забрати із собою. Після нас залишаться лише наші справи — хороші й погані. — Кажуть, коли Леонід Каденюк повернувся після польоту на «Коламбії», перше, про що ви запитали: «Чи правда, що Земля кругла?» — Так і було. Це поширений жарт всіх астронавтів, які не бували в космосі. Адже справді: а раптом брешуть? Я ж, як будь-який вчений, трохи скептик — поки не побачу на власні очі, не повірю. (Сміється.) Думаю, що під час суборбітального польоту теж буде видно, що Земля тримається не на трьох китах...

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також