Опинитися на вулиці можуть дві мешканки Клеваня з малолітніми дітьми. Адже будинок, в якому вони мешкають, давно аварійний, тож у будь-яку мить може завалитися, поховавши їх під руїнами. Натомість селищний голова розводить руками: я все, щоб їм допомогти, зробив.
Світлана Єфімчук і Тамара Нечипорук виховують по двоє дітей. Одна — вдова, друга — розлучена. 22 роки тому їм надали житло в будинку №29 на вулиці Франка. — Вже тоді він був аварійним, — пояснює Світлана Єфімчук. — Адже це ще колишній старий графський будинок. Саме через це селищна рада нам, як працівникам комунального господарства, дозволила у нього вселитися тимчасово. Ця тимчасовість затягнулася на роки. Врешті, восени 2007 року після того як селищній раді надали нове адмінприміщення, у старому на вулиці Франка, 22 нам виділили по дві кімнати. Крім цього, виконком дав нам дозвіл на переоформлення цих приміщень під житлові квартири. Ми вже й почали збирати необхідні документи. Але не так швидко це робиться. Та й наш селищний голова у грудні звернувся у районну прокуратуру з приводу незаконності рішення, прийнятого сесією. І прокуратура направила протест на рішення селищної ради про надання квартир в адмінбудинку. У протесті пояснювалося: згідно із Житловим кодексом України громадянам має надаватися житлове приміщення, яке відповідає встановленим технічним та санітарним нормам, лише в будинках житлового фонду. А адмінприміщення не є житловим. Відповідно, вселитися у будинок на вулиці Франка, 22 селищний голова нам не дозволяє. Як нам жити далі — не знаємо. В будинку, в якому ми живемо, потріскали стіни. Заліплюй їх чи ні — не допомагає. Крізь тріщини бачимо небо. Де нам шукати вихід? Чи чекати, коли будівля впаде нам на голови? Олег Костевич, селищний голова Клеваня: — Сесія селищної ради прийняла рішення з порушенням законодавства: надано дві квартири в адміністративному, а не житловому будинку. Втім, виконком зразу ж прийняв інше рішення, яким дозволив цим жінкам здійснити переоформлення частини адмінприміщення під житлові квартири. Тобто їм потрібно було звертатися в санстанцію, бюро технічної інвентаризації, інші інстанції, щоб зібрати необхідні документи для переоформлення помешкання під житло. Вони цього не зробили. А в селищному бюджеті немає грошей на таке переоформлення. Що можна порадити громадянам, які не виконали рішення сільської влади у встановлений термін — до 1 березня 2008 року? Бути активнішими. Адже ми пішли їм назустріч. А вони нічого не зробили і тепер звинувачують у всьому владу. Так, згоден, що їхнє нинішнє житло — аварійне. Але вони самі винні, що не доглядали за ним належним чином і довели його до такого стану. Думаю, що так само доведуть й інше приміщення, якщо їм його надати. У селищної ради немає ні соціального житла, ні коштів на його будівництво. Був у нас інвестор, який будував у Клевані житло. Я звертався до нього, щоб надати таким сім’ям, як ці (а ще дві сім’ї у селищі теж живуть в аварійному будинку), квартири на пільгових умовах. Можна було б натомість інвестору запропонувати названий аварійний будинок на вулиці Франка, 29. Але ви знаєте, що робиться нині в державі з будівництвом. Тож будова, яку зводив інвестор, нині заморожена. Як вирішити питання з житлом даним сім’ям? Мабуть, як і іншим людям: шукати квартиру чи будинок, щоб їх орендувати.
