На місці, де понад три роки тому — 5 червня 2000 року — обірвалося життя ще молодих і сповнених сил чоловіків, батьків чотирьох малолітніх дітей, тепер новий асфальт. За годину після того, як гаряча людська кров зросила землю, дорогу помили так, що й сліду не залишилося. А невдовзі після трагедії перехрестя закатали товстим шаром свіжого покриття — навіть профіль дороги змінився.
Того дня, ясного й сонячного, Микола Масіч — 34-річний прапорщик міліції, водій підрозділу ВВС м. Дубно, отримавши вихідний, збирався порибалити. Їхав він у власному «Форді» разом із друзями — Віктором Крупенком та Олексієм Ковальчуком із сином Андрієм. Здійснений на Т-подібному перехресті шосе Київ — Чоп та дороги на Луцьк поворот обірвав життя Масіча й Крупенка, а батько й син Ковальчуки після тяжких травм отримали різний ступінь каліцтва. Після тримісячного досудового слідства 28.08.2002 р. начальник СВ УМВС України в Рівненській області О.Захарчук виніс постанову про закриття кримінальної справи про ДТП, відкритої за ознаками кримінального злочину за ч. 3 ст.215 ККУ проти другого учасника автопригоди Ф.Жежука. Постановою винним у ДТП визнано загиблого водія. Опротестування постанови в суді, звернення до прокуратур, МВС, адміністрації Президента України, омбудсмена Н.Карпачової практичних наслідків не мали. Навряд чи можна повірити в те, що людина, причетна до загибелі двох чоловіків, хай і з вини одного з них, і каліцтва ще двох, маючи чисту совість і просто маючи її, не запропонувала жодної допомоги сім’ям загиблих. Чи можна порівнювати статки сім’ї пересічного водія з міліції чи робітника (В.Крупенка), а чи електрика (О.Ковальчука) з рівнем життя чималого обласного начальника, дружина й близькі родичі якого є співзасновниками п’яти різних фірм. А проте, очевидно, трагедія посіла в житті пана Жежука місце незначного дорожнього епізоду й не залишила на його совісті жодної хмаринки, яка б спонукала до суто людської співучасті в долі постраждалих і дітей-сиріт. Поквапився Федір Якимович потурбуватися лише про дорогу, аж настільки, щоб підняти її покриття на 10-20 см. І саме ця обставина започатковує, однак не вичерпує, друге джерело сумніву — правове. У тій ДТП сила-силенна дивних деталей, які викликають масу запитань. Слідство лише додало їх. Це означає лише одне — належного, справжнього слідства не було. Всупереч логіці й висновкам здорового глузду, відповіді з обласної прокуратури і постанови рівенського обласного та апеляційного судів рясніють твердженнями: «попереднє слідство по справі проведено у відповідності до ст. 22 КПК України», «повно й об’єктивно». Твердження є. Спростування доводів постраждалих або ж, як написав О.Баганець, «їх належної офіційної оцінки» немає до сьогодні. А доводи такі. Досудовим слідством виявлено, як стверджено в постанові про закриття справи, що кероване Ф.Жежуком «Шевроле-Тахо» рухалося зі швидкістю 90 км/год. Назустріч йому відповідною смугою рухався «Форд». Ф.Жежук стверджує, що побачив його ще за 300-400 метрів (з висновку за підписом начальника ВТД ЮС УРОС УМВС в Рівненській обл.) при видимості 250 м. Коли ж відстань скоротилася до 20 м, водій «Форда», не пропускаючи зустрічне авто, почав здійснювати лівий поворот. «Водій Ф.Жежук ужив усіх необхідних заходів для уникнення зіткнення, але зробити цього не зміг по незалежних від нього технічних причинах». Експерт-автотехнік З.Остапенко пояснив, що це за причини: «перевищення швидкості руху «Шевроле-Тахо», навіть якщо воно було, не могло находитися в причинному зв’язку з настанням даної ДТП, оскільки водій автомобіля «Шеврове-Тахо» Ф.Жежук не мав технічної можливості запобігти зіткнення при допустимій швидкості» (орфографію цитованих документів збережено. — Т.М.). Слідство встановило також, що «встановити швидкість руху автомобіля «Шевроле-Тахо» експертним шляхом не уявляється можливим». І висновок: винен загиблий. На чому ж, на яких свідченнях і встановлених фактах ґрунтуються висновки? На свідченнях виключно самого Ф.Жежука та його дружини, що їхала разом із ним. Інших свідків слідство на момент свого закінчення не знайшло. Згодом, уже після рішення про закриття справи, до них приєднався ще підлеглий Ф.Жежука, який цілком випадково перебував саме на місці події (який дивний збіг!). Він підтвердив сказане подружжям. Усі три свідки навіть примудрилися на око назвати відстань до місця ДТП, на якій «винуватець» розпочав поворот,— 25,3 м. до «Шевроле» та 10,3 м до «Форда» (точність вимірів «на око» теж дивує). Батько й син Ковальчуки, що вижили в аварії, на момент допиту 14 липня 2000 року ще були в тяжкому стані й нічого не пам’ятали. Опісля до них ніхто із запитаннями не звертався. Трохи отямившись від горя, родини загиблих самі почали пошук свідків і таки знайшли їх. У судовому засіданні Рівенського облсуду відшукані намагалися засвідчити, що Жежук рухався зі швидкістю 150 км/год. Однак суддя ухвалила, що їхні свідчення до справи не долучатимуться, оскільки... «скаржникам надавалась можливість під час слідства назвати очевидця, і вони цим не скористались». А позиція судді хіба не дивує? І як вона узгоджується з законом? Різноманітні експертизи, покладені в основу рішення про припинення справи, визначили: обидва авто були справні, кут зіткнення становив 125-135 градусів. Висновок автотехнічного експерта, побудований за принципом «не міг уникнути, бо не міг», наведено вище. Дивне й те, що за проведенням експертизи слідчий звернувся до Київського інституту судових експертиз, хоча Рівенську область обслуговує аналогічна установа у Львові. Прибувши на місце пригоди, численні працівники ДАІ, пересічні й високопосадові, як виявилося, дружно не звернули уваги на гальмівний шлях «Шевроле». Не помітили вони його! Усі опитані — не помітили. А начальника УМВС області, його першого заступника, прокурора області, які теж негайно побували на місці приходи, про це взагалі ніхто не запитував. Водночас у справі існує офіційно долучена «Інформація про ДТП», складена в день події й підписана начальником УДАІ УМВС України в Рівненській області П.Луцюком, який і сам того дня був на місці ДТП. У документі зазначено, що на місце події виїжджали начальник УМВС А.Француз (нині — начальник ОДА Волинської області), його заступники Жоган та ще чимало різних начальників. Видається, компетентні свідчення таких свідків не гріх було б узяти до уваги. І встановлено ними, що Жежук Ф. А., рухаючись «(з перевищенням швидкості, гальмівний шлях 150 м) допустив зіткнення з автомобілем «Форд-Ескорт»... під керуванням водія Масіча». З опису місця ДТП: «ділянка дороги — горизонтальна... в профілі — продольний ухил 4-4,5%». Є також «горизонтальна розмітка в зоні перетину... Попереджувальні дор. знаки, знаки пріоритету на підходах до перехрестя в наявності». З газетних матеріалів відомо, що зіткнення відбулося якраз навпроти поста ДАІ, незадовго до того ліквідованого. Був там через наявність горбочка, тобто — «підвищення на шляху на 4-4,5%», з-за якого мало з’явитися «Шевроле» Жежука, і знак обмеження швидкості до 50 км/год. Він у матеріалах справи не фігурує. Сумлінне слідство мало б встановити, коли саме було знято знак, — ДО чи ПІСЛЯ аварії. Ніде, крім наведеного і не взятого до уваги документа, не згадується й підвищення на шляху, яке могло б зашкодити М.Масічу вчасно побачити зустрічне авто. Питання перед експертизами про це навіть не ставилося. Слідство не збиралося з’ясовувати, які ж то дорожні знаки були наявні біля місця пригоди, факт чого офіційно засвідчено вельми солідними особами. І, що особливо дивує, під час проведення слідства не виміряно гальмівний шлях автомобіля-вбивці, а зазначений в «Інформації про ДТП» — проігноровано. Дивує, що ті 10,3 метра — слід волочіння зім’ятого в гармошку «Форда» ПІСЛЯ його зіткнення з «Шевроле» — фігурували в матеріалах справи як гальмівний шлях «Форда» до зіткнення. Ті названі потерпілими Жежуками 10,3 метра справді відповідали б «встановленій слідством» швидкості «Форда» 40 км/год — якби були гальмівним шляхом. Та вони не були ним! І ще одне небезпідставне запитання: чи міг тверезий водій з великим досвідом, не маючи жодної потреби поспішати, піти на ризик повороту перед носом «Шевроле», якого бачив здаля? Чи міг «Форд» пролетіти після зіткнення близько 25 м, кілька разів перевернувшись, якщо швидкість керованого посадовцем авто справді дорівнювала 90 км/год? Чи було б його за таких умов практично розтрощено, а на загиблих і постраждалих не залишилося неушкодженого місця? Чи не могла вплинути на перебіг подій та обставина, що пан Жежук того дня вельми поспішав на день народження обласного голови? З матеріалів справи не випливає, що питання про зв’язок характеру ушкоджень і швидкості учасників ДТП було поставлене перед експертизою. Ніде не зазначено також, що саме зробив п. Жежук для уникнення наїзду і чому не повернув убік, якщо жодних інших машин на шляху не було? Нікого зі слідчих не зацікавило — а чи мав пан Жежук право на керування авто, за кермом якого перебував. З «Інформації про ДТП» УМВС відомо лише, що авто належало «ВМТЗ Рівенського облавтодору». Однак у справі — ані копії техпаспорта авто, ані копії посвідчення водія п.Жежука. З газетних публікацій випливає, що Жежук мав поганий зір і вже побував в аналогічній пригоді зі смертельними наслідками для іншого учасника, що трапилася в Рокитненському районі Рівенської області. Медекспертизи щодо зору теж, ясна річ, не було, хоч на тому наполягали постраждалі та їх адвокат. Як не було й документів, які б підтверджували, що шановний пан ніколи не притягувався до відповідальності в подібних випадках. Дивує, що зі справи зникла низка фотографій та матеріалів відеозйомки, які, за твердженням дружин загиблих, переконливо свідчили про невинність покійного. Підтверджуючи рішення про закриття справи, суд зовсім не звернув уваги на дивну «обмовку» його автора, на яку було вказано Судом Верховним: справу, відкриту щодо Ф.Жежука як підозрюваного, було закрито щодо М.Масіча. І все це називається повним і об’єктивним слідством?! Що ж тоді представляє собою слідство неповне й необ’єктивне?
