Леонід Латті: «Фотографом може бути людина небайдужа»

3552 0

Ми у соцмережах:

«РВ» почало публікувати другу частину спогадів Миколи Несенюка «Рівне: назад до капіталізму» — про часи занепаду однієї держави й зародження іншої. Люди, які були свідками багатьох подій кінця 80-х — початку 90-х, мабуть, згадають, що дуже часто неодмінним учасником всіх тих мітингів, судових процесів, яскравих партійних засідань був місцевий фотограф Леонід Латті. Нині поважний і авторитетний серед рівенських фотомитців власник фотосалону «Світлина» ті часи називає одними з найкращих моментів свого життя і фотографічної кар’єри.

— Фотографія — це не лише спосіб заробітку. Це моє життя. Познайомився я з нею випадково. У 1984 році я працював на «Азоті» майстром. Поїхав у відрядження в Ригу на якусь професійну виставку. У мене було багато вільного часу, і я вирішив погуляти містом. У той час там діяла всесвітньо відома виставка «World Press Foto». Коли я туди зайшов, то мене наприкінці дня працівники музею ледь не мітлою звідти виганяли. Я повернувся додому, продовжував працювати, але якось вже почувався за своєю роботою некомфортно. Це фотографічне зерно почало проростати. Тоді це був світлий час — розвиток в Україні фотоклубного мистецтва. Так, декілька фотографів-ентузіастів створили фотоклуб «Час», а десь у 1989 році з’явилася й обласна спілка фотохудожників. Я став першим головою обласної спілки. Час тоді був складний і цікавий. Саме тоді, я вважаю, у мене народжувалися найкращі фотографії. Вони робилися не під замовлення, натомість були «живими» та безпосередніми. Все, що тоді відбувалося, я бачив на власні очі. Більше того, я до сих пір не розумію, чому я міг вільно усюди проходити — ні в суді, ні на партзборах, ні деінде мене ніхто не зупиняв, я міг вільно ходити, обирати вигідні ракурси. Я усюди залишався своїм, адже не демонстрував прихильність до якоїсь сторони. Звісно, у мене було своє ставлення до подій, і це помітно — фотограф, яким би об’єктивним не намагався бути, все одно відображає події через своє бачення. Саме тому свого часу вийшла досить цікава виставка. — А події, які не згадати неможливо, у вас були? — Це події не одного конкретного дня, а цілих років. Найкращі для мене часи, кінець вісімдесятих — початок дев’яностих, були просякнуті атмосферою звільненої свідомості людей. Причому, усе було відверто й щиро в людей різних національностей і конфесій. На мій погляд, це був найдивовижніший час в історії країни. Це була щира, справжня Україна. Після 1991 року політика стала справжньою політикою, а тому вже була мені зовсім нецікавою. Я це відчув на прикладі Вілена Мартиросяна — під час першої президентської кампанії я побачив його фальш. Я знав, яким він був, і побачив, яким він став. Безумовно, були й люди, які залишилися вірними своїм переконанням і своїм словам. Починаючи від професійного революціонера Володимира Федорця. Він не пішов далі в політику, адже, мабуть, йому був важливий не кінцевий результат, а сам процес бунтарства. Він хотів бути вільним. — Які зміни у Рівному ви помічали? — Народився я в Здолбунові, деякий час мешкав у Краснодарі, в класі восьмому повернувся до Рівного. Хоча саме місто я свідомо пам’ятаю десь із сімдесятих. Щоразу на наших клубних виставках завжди піднімалась тема рідного міста. У той час достатньо багато було фотографій — життєвих замальовок. Ми навіть виходили до влади з пропозицією видати не банальний глянцевий фотоальбом про Рівне, а саме теплу добру книгу про місто. І до сих пір немає людини, яка б хотіла зробити книгу, котра могла б показати душу Рівного в якийсь період. Місто змінюється дуже швидко. Змінюються й люди — колись ходили з опущеними очима, потім всі разом очі підняли догори, потім знову опустили. — Бачити такі речі важко? — Займатися фотографією може людина небайдужа. Я не вважаю себе байдужою людиною. Тому вдається помічати якісь моменти, котрі потім можуть здаватися символічними. І чим далі у часі, тим більше буде користі від таких знімків. Ось, наприклад, фото пам’ятника Леніну, коли його знімали з постамента — з краном над головою. Зараз росте покоління, яке може не знати, хто такий Ленін. Або ще такий момент. На Козацьких могилах під час поминальної служби я помітив, як маленький хлопчик відійшов від батьків, підійшов до старого камінного хреста й стоячи на колінах сам запалив там маленьку свічечку. Хіба можна знайти щось більш символічне й гарне? — Вдале поєднання репортерства й творчості? — Я ніколи не полишав займатися творчістю. Колись брав активну участь у різноманітних виставках, отримував грамоти. А одного разу задумався, чи потрібно це мені. Цікавіше, щоб людина прийшла до мене, подивилась мою фотографію, а я побачив би її реакцію, її очі. Мені нецікаво, що десь там далеко хтось дивиться роботи, хвалить чи критикує. Якщо я зараз надсилаю роботи на всеукраїнські чи міжнародні виставки, то для того, щоб підтримати колег — завжди приємніше, коли з одного міста приходить багато робіт. — Зараз завдяки фотографії ви робите бізнес... — Я за характером такий, що не люблю застою, завжди намагаюся рухатись вперед. Тому один етап у житті змінюється іншим. Прийшов час, і десь у 1994 році допомагав відкривати фотоцентр «Реноме» — перший подібний у місті. Закінчив з цим, побудував «Світлину». З 1997 року в нас утворилася суто сімейна фірма — я та двоє моїх синів. Зараз настав час запроваджувати нові технології. Цифрове фото при всіх своїх здобутках — достатньо «мертва» фотографія. Ми зараз свідомо йдемо на певні витрати, які дозволять зберегти оптичний друк фотографій з допомогою цифрових технологій, щоб фото, які друкуються, були максимально схожими на реальні. Навіть спеціалісту буде важко відрізнити — чи то «жива» фотографія, чи цифрова. — Сьогодні у вас який етап? — Зараз цікаво працювати з людьми. У мене на тиждень вперед розписані вечірні зйомки. У студію приходять люди, з якими я намагаюся поспілкуватися, з’ясувати їхній характер, темперамент. Мені цікаво показати не стільки зовнішність людини, скільки її внутрішній світ. Тому двері «Світлини» завжди відкриті для нових людей та ідей.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також