Звичка ставити крапку в театральному сезоні Шекспіром, здається, починає вкорінюватися в рівенському театрі. Інсценізацією феєричної комедії-казки «Сон літньої ночі», прем’єра якої відбулася третього червня, Рівенський обласний музично-драматичний театр майже закінчив свій сезон, після 18 числа він завершиться зовсім. Ця складна у постановці п’єса раннього Шекспіра, більш відома не сюжетом, а написаним 17-річним Феліксом Мендельсоном музичним супроводом, частину якого завжди чують молодята при одруженні, передбачає політ фантазії та усілякі метаморфози. Саме так побачив постановку режисер Сергій Павлюк і назвав її «пластична фантазія».
Звичка ставити крапку в театральному сезоні Шекспіром, здається, починає вкорінюватися в рівенському театрі. Інсценізацією феєричної комедії-казки «Сон літньої ночі», прем’єра якої відбулася третього червня, Рівенський обласний музично-драматичний театр майже закінчив свій сезон, після 18 числа він завершиться зовсім. Ця складна у постановці п’єса раннього Шекспіра, більш відома не сюжетом, а написаним 17-річним Феліксом Мендельсоном музичним супроводом, частину якого завжди чують молодята при одруженні, передбачає політ фантазії та усілякі метаморфози. Саме так побачив постановку режисер Сергій Павлюк і назвав її «пластична фантазія». У п’єсі перехрещуються три сюжетні лінії, пов’язані між собою завтрашнім весіллям герцога Афінського Тезея та цариці амазонок Іполіти. В цей же час невидимі людям цар фей та ельфів Оберон та його дружина Титанія прилітають у ліс поблизу Афін, щоб бути присутніми на цьому весіллі. Група афінських ремісників готує до весільних урочистостей постановку про нещасливе кохання двох молодих людей і вирушає у той же ліс на репетиції. Ланкою, яка пов’язує усі сюжети, став пустотливий та веселий ельф Пек у виконанні молодого, пластичного й артистичного Стаса Лозовського. Щоб передати шекспірівські фантазії у своєму баченні, режисер задіяв багато акторів, які танцюють і гарно рухаються — тут безперечна заслуга балетмейстера Олексія Яриша, який до Рівного повернувся з Луцька. На постановку, зі слів директора театру Володимира Петріва, витрачено чимало коштів, праці й часу, і це помітно: не розкішні, але химерні й приємні оку костюми, гра світла, добре натренований балет, від якого, утім, на фінал очікувалося чогось більшого. Хотілося й динамічнішого розгортання подій, й більш відчутної ув’язки між балетом та акторською грою. Хоча вона не була недостатньо хорошою — її просто було мало. Актори змогли показати себе переважно наприкінці, де кумедно розіграли коротку історію нещасливого кохання так, як могли її передати прості ремісники у ролях закоханих, лева, стіни та місяця, який постійно ліз у вічі. І чого зовсім не хотілося бачити у театрі, то це копняків під зад у різних варіаціях та неоднозначних сцен на грані фолу а-ля «пошуки щілини у стіні, яку грав афінський ремісник». Публіка сміється, їй подобається, але театр усе ж є високим мистецтвом, то й жарти мають бути йому властиві. Володимир Петрів власних оцінок вистави на загал не давав, але зазначив, що Сергій Павлюк талановитий, неординарний, і він ним задоволений. Сам Павлюк каже, що у цій виставі не варто шукати глибокого сюжету, оскільки це такий собі легкий десерт на завершення театрального сезону. Можна «їсти» разом з дітьми.
