Вчені-дослідники повідомили днями, що ніякого чудовиська у шотландському озері Лох-Несс немає. Фахівці обмацали з допомогою найновішої апаратури все озеро до самих глибин і нічого там не виявили. Як у порожній пляшці — якщо вже нема, то й не шукай, не з’явиться. Нагадаю для тих, хто забув, що легенда про загадкове чудовисько із озера Лох-Несс кілька століть легко лякала обивателів.
Вчені-дослідники повідомили днями, що ніякого чудовиська у шотландському озері Лох-Несс немає. Фахівці обмацали з допомогою найновішої апаратури все озеро до самих глибин і нічого там не виявили. Як у порожній пляшці — якщо вже нема, то й не шукай, не з’явиться. Нагадаю для тих, хто забув, що легенда про загадкове чудовисько із озера Лох-Несс кілька століть легко лякала обивателів. Легко, тому що чудовисько у воді, воно не вовк, щоб напасти зненацька. Спочатку новина ходила довкіл водойми, а згодом і в усьому світі. Статті про чудовисько з озера періодично з’являлися у газетах та журналах усього світу. І народ із задоволенням читав про це із покоління у покоління. Яке це було спасіння для редакторів! Коли нічого не відбувається, коли нема про що написати у свіжій газеті, можна дістати із шухляди статтю про озеро з чудовиськом і сміливо ставити на чільну сторінку. Привід для публікації знаходиться в момент. Пишеш, що якийсь Джон Сміт, поліцейський із Девоншира, розповів, що бачив загадкову фігуру, яка вилазила з води. Хто перевірятиме? Не те, чи вилазив хто з води, а чи існує той поліцейський, що побачив ніби чудовисько. Ніхто не буде перевіряти. Наступного разу замість поліцейського вставляємо вченого, який після тривалих досліджень припускає, що в озері може водитися дивом вцілілий нащадок іхтіозавра. Потім буде свідчення туриста, потім рибалка на світанку щось бачив, потім фото можна втулити із чимось над водою. І так сто років на радість читачам. Які із задоволенням читають про таке. Чому не читати? Цікаво, як дитяча казка, безпечно, бо далеко, і думати над цим не треба. Хіба не такими ж вигаданими чудовиськами заповнені сторінки наших популярних газет? Ну хоче читач, щоб йому в тисячний раз написали про загадкове озеро. Туди ж відноситься і так звана «світська хроніка». Сидиш собі на канапі й читаєш потихеньку замітки «із жизні звьозд». Замітка має бути невеличкою, до п’ятдесяти рядків, і з картинкою, де є знайоме обличчя. Писати можна все, що завгодно, як про те неіснуюче чудовисько. Коротко для того, щоб не завантажувати занадто свою голову. Щоб не думати зайвий раз. Ну розлучились знамениті, ну з’їли щось, випили, сказали якусь дурницю. Так-так, почитаємо, каже обиватель, зручніше вмощуючись на дивані. Потім буде про що з кумою поговорити. І нема на це ради. Бідолашний кореспондент землю ледь не гризе, аби добути цікаві факти, дізнатися подробиці, зібрати коментарі про реальні, дійсні події. А читач прогортає ту сторінку не дивлячись, аби почитати оті вигадані новини з життя чудовиськ та згаданих вже знаменитостей. І якщо напередодні не вбили новим способом когось дуже відомого, не підірвали Білий Дім, не підвищили ціни, то газета приречена. Читати будуть виключно про дурниці. І що з того, що ті вчені обшукали озеро і не знайшли там нічого загадкового? Хто це оцінить, хто за це подякує? Хоча стривайте, я з вами завдяки цим вченим вже скільки про те чудовисько розводжуся. Отак. Упіймався. На чергову замітку про чудовисько. Бо новина про те, що мене немає, це теж новина про мене. Вона рекламує мене неіснуючого, робить мене предметом уваги, коротше, чудовиськом Лох-Несс. Так що читайте, шановні, насолоджуйтесь.
