«Мамо, чи страшно помирати?»

3303 0

Ми у соцмережах:

«Мамо, чи страшно помирати?»

Максимові Гаврилюку – 13. Хлопчик мав би ходити з ровесниками у сьомий клас рівненської школи №20. Натомість уже понад три місяці лежить в онкогематологічному відділенні Рівненської обласної дитячої лікарні. Торік до нього повернулася страшна хвороба – рак крові. Хлопчик переживає заново болісні процедури хіміотерапії і запитує батьків, чи вони його врятують і чи страшно… помирати.

Гаврилюк У сім’ї Гаврилюків, яка мешкає у гуртожитку на вулиці Князя Острозького у Рівному, Максим – єдина дитина. Хлопчик народився у 2002 році, а у 2011-му лікарі поставили йому страшний діагноз — гострий лімфобластний лейкоз, тобто рак крові. Протягом двох років родина, не маючи великих статків, бо мама працювала кухарем, а тато — водієм, боролася за життя дитини. І хлопчикові після дев’яти процедур хіміотерапії та трьох років лікування, пройшовши через біль та страждання, вдалося подолати тяжку хворобу. Максим повернувся на навчання до школи. Проте у листопаді торік аналізи показали, що у дитини — рецидив. Страшна хвороба повернулася. – Для нас це було як грім серед ясного неба, – розповідає мама Максима Леся. – З листопада ми вже практично постійно в онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні. Тільки раз на кілька днів Максим зміг побувати вдома. Я постійно з ним, наразі Макс проходить третій блок хіміотерапії, який загалом має тривати 41 день. А всього, кажуть лікарі, потрібно п’ять блоків. Максові, окрім фізичного болю, тяжко й морально. Постійно болить тіло, випало волосся. Час від часу він плаче, запитує, чи ми його врятуємо і чи страшно помирати. А ми намагаємося схопитися за кожну соломинку, щоб врятувати сина. Нам допомагає родина, як тільки може, друзі, знайомі, школа, в якій навчається син. Але грошей на лікування все одно не вистачає… Максима мали б покласти на лікування у столиці, оскільки саме там рятують рецидивних онкохворих діток. Проте місця для Максима не знайшлося. Нині родина чекає погодження головного гематолога країни, який визначає, дати дозвіл чи ні на пересадку кісткового мозку. Якщо погодження отримають, Максима поставлять на чергу Міністерства охорони здоров’я, щоб держава виділила кошти на операцію. Пересадка кісткового мозку коштує від 140 тис. євро, і проводять її лише за кордоном. Втім, скільки доведеться чекати — ніхто сказати не може, як і те, чи підійде кістковий мозок батьків для пересадки, а чи доведеться шукати стороннього донора. А тому родина поки шукає 40 тисяч євро на лікування в угорській клініці, яка погодилася взяти Максима. – Ми віримо у те, що все буде добре, – розповідає мама хлопчика. – Знайти потрібну суму для лікування ми не в змозі. Я — сирота, у мене тільки дві сестри, які самі туляться по гуртожитках. Чоловік працює не покладаючи рук. Продати нам нічого. А Макс — він же такий життєрадісний, добрий, активний. Брав участь у різних конкурсах, захоплюється шахами та футболом. А як любить їздити у село! Тепер же бачить тільки лікарняні стіни… Раніше мріяв стати шофером, а тепер хоче бути ветеринаром, щоб рятувати тварин. Дуже любить дивитися “Animal Planet”. Коли був вдома, то й до третьої ночі про тварин міг дивитися по телевізору. А ще хоче вирости і віднайти вакцину проти раку. Родина Гаврилюків сподівається, що небайдужі люди допоможуть їхньому синові вижити. Нині у дитячій лікарні допомагають волонтери, частину ліків надає медзаклад, проте доводиться витрачати і чимало своїх коштів на препарати. Особливо велику суму витратила родина, коли Максим був у реанімації. Наразі хлопчика чекають в Угорщині, тож суму у 40 тисяч євро потрібно зібрати якнайшвидше.

Переказати гроші на лікування Максима можна на рахунок його мами:
карта “ПриватБанк” 4731 2171 1416 1019,
Гаврилюк Леся Миколаївна.
Номер телефону мами:
097-167-91-90
Алла САДОВНИК


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також