Мильна опера з сумними очима

1453 0

Чого тільки не ставлять на підмостках різних театральних сцен українські режисери! І античні комедії, й історичні драми-трагедії, і вистави про сексуальні збочення, і взагалі шокуючі вистави-трилери. Львівський театр ім. Марії Заньковецької Україні відомий насамперед тим, що у своїй репертуарній політиці він звертається до сучасності.

Насамперед про сюжет. Вигадувати екстраординарного не стали — львів’янка Марія, чоловік якої страждає від постійного невезіння у бізнесі, разом із своєю сестрою Галею вимушена їхати заробляти гроші за кордон. Прислуговує вередливій і легковажній сеньйорі Лючії. В процесі роботи вона змушена терпіти психологічні знущання сеньйори та постійно відповідати на запитання — чому її знання мистецтвознавця стали непотрібними в Україні. Над цим автор п’єси пропонує подумати і глядачу. А сюжет далі — мексиканський серіал: син Лючії, художник Роберто, закохується в Марію і при цьому пропонує їй гроші, аби вона змогла повернутися додому до сина. В той же час багата Лола, котра поклала око на Роберто, разом з Лючією також пропонує українці гроші, аби тільки вона поїхала та залишила Роберто. Горда Марія відмовляється від грошей, воліючи їх заробляти сама. До того ж у неї вдома чоловік. Фінал мильним операм і не снився. Марію зраджує чоловік, і вона йде до Роберто. Користолюбна Галина підкорює господаря будинку — сеньйора Ніколо. А Лючія теж знаходить собі коханця — в кінці в образі сеньйора Фернандо на сцені, а-ля Ельдар Рязанов, на одну хвилину з’являється Федір Стригун. Всі, в тому числі й глядачі, задоволені й щасливі. Проте закінчується чергова казка про чергову Попелюшку, але Неаполь з Україною залишаються. Знаний патріот своєї країни Федір Стригун каже, що зробив казку, тому що не хотів робити «чорнуху». Казку цю він наповнив любов’ю на відстані до батьківщини — Марія все ще гаряче любить Україну, хоча повернутися туди не може. Постановник змішує гірку реальність з гумором — поведінка акторів близька глядачеві (переважно людям середнього достатку), тому це є окрасою вистави. Хоча іноді гумор таки недоречний — наприкінці п’єси Марія зі сльозами читає листа, в якому повідомляється про смерть матері та зраду чоловіка, а зал в той час регоче від монологу сільської, але хитрої Галини, яка не може намилуватися хлібом. Таких сцен, де публіка сприймає гумор, як казав Задорнов, «на рівні рефлексів собачки Павлова», не бачачи сумний підтекст, багато. І тут, мабуть, актори жартують не над менталітетом італійців чи сільськими дівчатами, а публіки. Тобто всього суспільства. Врешті-решт, баланс реальності та казки, гумору та гіркоти львів’яни таки зберегли. І це дозволяє говорити, що «Неаполь» — поки найкраща вистава, яка була поставлена на сцені рівенського драмтеатру за останній час.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також