Милосердя як сенс існування

2467 0

Просити милостині заради Христа — це хрест жебраків. Чи то вони вибрали свою долю, чи то доля вибрала їх — тут та сумнозвісна бабця гадала надвоє: світ вже давно розколовся навпіл — одні просять, інші дають. І подейкують, що давати так само важко, як і просити, тому що нелегко нашому пересічному громадянину ні сіло ні впало взяти та й віддати щось своє чужому. Для цього, кажуть розумні люди, треба спиратися на певні моральні засади. Та ми не будемо розглядати це питання ані з погляду марксизму-ленінізму, ані як таке, що є наслідком ринкової економіки.

— Гершу Гершовичу, давно відомо, чим земля обітована відрізняється від України. Чи не могли б Ви сказати, чому вирішили допомагати людям не здалеку, як це роблять інші євреї, а безпосередньо? — Хай як не банально це звучить, але кожен народжується на цьому світі з якоюсь визначеною метою. То вже інша справа: опиниться людина на своєму місці чи ні. Можливо, або й цілком закономірно те, що одні з нас емігрують, а інші залишаються, щоб допомогти людям, які не побажали виїжджати, не лише у матеріальному плані, але й згадати рідну культуру. Сталося так, що зараз саме мені випало керувати місцевим благодійним фондом. — Що цьому передувало? — Тридцять років служби в армії, звідки я звільнився у чині полковника. За цей час мені довелося побувати в багатьох точках, назви яких згодом прогриміли на ввесь світ. Назву лише декілька — це острів Даманський, де я разом з іншими саперами готував шляхи для підходу наших військ, ліквідовував також наслідки землетрусу в Спітаку, брав участь у будівництві саркофага в Чорнобилі. — Тобто можна сказати, що ви були серед перших ліквідаторів? — Так, коли перша хвиля паніки минула, звідти забрали усіх, хто був молодший тридцяти років, і там почав працювати винятково так званий, приписний склад. Проте людська цікавість із роками не меншає і, пам’ятаю, багато хто з нас під час будівництва купола намагався зазирнути крізь проломи усередину. Зрозуміло, що про радіацію ми мали не дуже чітке уявлення, отож нахапалися її по самі вуха. Та це вже в минулому. — Повернімося до сьогодення. В чому полягає Ваша робота зараз? — Ми розподіляємо допомогу, яка надходить до нас із-за кордону, виділяємо кошти на розвиток єврейської культури і т. п. Іноді трапляються досить кумедні ситуації, пов’язані, на мою думку, із місцевим менталітетом. Так, наприклад, буває, що людина, якій ми виділяємо допомогу, її отримувати хоче, але так, щоб ніхто не здогадався, звідки вона надходить. Тобто щоб сусідам і на думку не спало, що в неї єврейські корені. Така от конспіративна жилка! — І як Ви до цього ставитеся? — Звичайно, негативно. Хоча, з іншого боку, коли одна з місцевих газет цитує представника НРУ, який заявляє, що «давно настав час припинити засилля комуністів, соціалістів та жидів», то таких людей зрозуміти можна. Справді, чом би їй не побоюватися нових єврейських погромів? Хоча я впевнений, що до цього вже не дійде ніколи. З іншого боку, Ізраїль зараз дозволив еміграцію євреїв у третьому поколінні. Тобто якщо у когось був, наприклад, дід-єврей і все, то при наявності документа, який це підтверджує, людина може виїхати. Звісно, єврейської крові в неї кіт наплакав, а ще ж із нею їдуть її діти, які взагалі й думки не припускають, що вони євреї. Є також люди, які згадують про своє єврейське походження лише на свята. Ми, до речі, святкуємо чотири свята, на які щороку запрошуємо людей. Це єврейський Новий рік, який цього року припадає на 26 вересня, Пейсах, тобто Великдень, Ханука та Пурім. Тих із нашої общини, хто через похилі роки сам не в змозі прийти до нас, ми привозимо на місце святкування і відвозимо потім додому. Деяким з них уже вісімдесят і більше років. І от коли вони потрапляють на свято, дивляться і потім кажуть, що востаннє щось подібне бачили ще в дитинстві, це дуже приємно. — А як стосовно підростаючого покоління? — Як я вже казав, наш фонд виділяє гроші на відновлення єврейської культури, зокрема на різноманітні дитячі гуртки. Діти, які там займаються, змалечку всотують те, що, наприклад, дорослим дається досить важко. Вони, я маю на увазі дітей, зараз набагато ближчі до своїх коренів, аніж їхні батьки. Наведу такий приклад. Є в нас такий різновид скарбнички, куди всі, хто заходить у помешкання, де вона стоїть, кидають якусь дещицю. Ці гроші потім ідуть виключно на допомогу тим, хто перебуває в злиднях. І от, коли дорослому важко примусити себе кинути щось на допомогу ближнім, то діти роблять це не роздумуючи — це вже в них, так би мовити, у крові. Тут хочу зазначити, що ті кошти, на які існує наш та подібні фонди, походять із десятини, яку євреї в общинах за кордоном виділяють нам із своїх доходів. — Що в перекладі означає назва Вашого фонду? — «Хесед Ошер» можна, перекласти як «Милосердя Надії». Хесед — це загальна назва фондів означає «Милосердя», а Ошер — це ім’я. Так, наприклад, благодійний фонд у Львові називається «Хесед Арьє», Арьє — лев. Чому ми вибрали ім’я Ошер? Був у Рівному колись єврейський поет Ошер Шварцман, він партизанив у загоні імені Богуна і загинув під час війни. Його могила знаходиться у селі Рафалівка, де за нею кілька десятків років доглядає одна сім’я. Його творчість є надбанням світової культури. Ми, до речі, збираємося відкрити свою бібліотеку, де люди матимуть змогу ознайомитися з творчістю єврейських авторів. Буквально на днях у зв’язку з цим стався досить курйозний випадок, коли мені запропонували придбати четвертий том книги «Скорбота України», який вийшов минулого літа. Я його розкриваю й бачу печатку якоїсь сільської бібліотеки. Як і коли він встиг туди потрапити, коли не надійшов навіть до нас, — загадка! — А взагалі, чи відігравав у Вашому житті якусь роль випадок? — Скоріше, не в моєму, а в житті моїх синів. Так, коли в мене народився первісток, я служив на Далекому Сході, а дружина була тут. От зібралися мої колеги-офіцери і питають, як я вирішив його назвати. Ще не знаю, відповідаю. Тоді вони запропонували такий спосіб вибору імені — усі пишуть свій варіант на клаптику паперу, кидають у кашкет, а я маю витягнути. Так мій син отримав ім’я Олег. Другого ми з дружиною назвали Ігорем, але я думаю, що якби перший отримав якесь друге ім’я, то і його брата звали б по-іншому. — Кажуть, що від імені в чомусь залежить доля людини… — Мабуть, що так. Отож можна сказати, що саме випадок визначив у чомусь і їхню долю. — Дякую за розмову. З наступаючим Вас Новим 5764 роком!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також