«Чотири ненасильницькі революції, чотири тоталітарних режими, сліди колишньої радянської могутності канули в Лету за декілька тижнів, і щоразу використовувався один і той же сценарій — фальсифіковані вибори, судомний опір влади, яка, зрештою, поступається протестуючим», — відзначають автори стрічки.
За даними авторів, спочатку метод подібного перевороту був випробуваний на Сербії. Саме там вперше знайшли застосування тези книги американця Джина Шарпа «Від диктатури до демократії» — своєрідного посібника з застосування мирної революції з простими рецептами. У книзі, наприклад, розповідається, як революціонерам встановити добрі стосунки з поліцією — опорою будь-якої диктатури.
Сам Шарп заявив, що ті, хто в Сербії в 2000 році намагався скинути Слободана Мілошевича, слідували його порадам, щоб у день революції репресії були не такими жорстокими. Після скинення Мілошевича саме серби стали розповсюджувачами цієї методики і допомогли грузинам скинути Едуарда Шеварднадзе. Також, відзначається у фільмі, вони сприяли підготовці «помаранчевої» революції в Україні.
Через 10 місяців після успішної кампанії в Белграді посол США в Мінську Майкл Козак, який має досвід проведення подібних акцій у Центральній Америці, зокрема в Нікарагуа, організував таку кампанію в Білорусі, намагаючись усунути президента Олександра Лукашенка. Але ця спроба не увінчалася успіхом. «Не буде Коштуніци в Білорусі!» — заявив Лукашенко, проводячи аналогії із ситуацією в колишній Югославії.
«Революція каштанів» в Україні стала четвертою кампанією з тих, що організовували США в чотирьох країнах з метою не допустити визнання результатів несправедливих виборів і відправити у відставку існуючі в цих країнах режими. Цінний досвід, придбаний у Сербії, Грузії й Білорусі, використовувався для проведення акції проти режиму Леоніда Кучми в Україні.
Ключовим моментом кампанії зі встановлення демократії в суспільстві є процедура паралельного підрахунку голосів, на противагу трюкам і фальсифікаціям, які так люблять влаштовувати режими, що мають сумнівну репутацію.
Крім професійних спостерігачів з Організації з безпеки і співпраці у Європі, на українських виборах були присутні тисячі місцевих спостерігачів, яких навчив і чию роботу оплатив Захід. Також були організовані опитування виборців на виході з виборчих дільниць, які показали, що Ющенко здобув перемогу з перевагою в 11% голосів. Ці дані і стали однією з головних причин подальших подій в Україні.
Провівши такі опитування, опозиція перехопила ініціативу в пропагандистській війні з режимом, повідомлення про результати цих опитувань з’явилися в пресі.
Заключна стадія кампанії — як реагувати, якщо режим намагається «вкрасти» програні вибори. У Білорусі Лукашенко здобув перемогу на виборах, тому не було організовано масштабних акцій протесту. У Белграді, Тбілісі й зараз у Києві, де уряд спочатку намагався утримати владу, опозиції були дані рекомендації зберігати холоднокровність і організовувати масові акції мирної громадської непокори.
У черзі на революцію — майже всі країни колишнього СРСР
Автори фільму впевнені, що технології «кольорових» революцій, її автори й емісари під виглядом різних фондів розробляються і фінансуються адміністрацією США. Проте якщо в 60х і 70х роках діяльність зі створення осередків політичних партій і організацій у різних країнах таємно здійснювало ЦРУ, то потім було прийнято рішення, що з деяких пір така діяльність США буде прозорою і публічною.
Саме цим займаються американські фонди й організації, серед яких фонд Джорджа Сороса «Відкрите суспільство», який брав активну участь у революції в Грузії, асоціація Freedom House, яка перед революцією в Киргизії випускала шість опозиційних газет і багато в чому сприяла скиненню Аскара Акаєва, а також Міжнародний республіканський інститут, який займається поширенням демократії у світі. Саме вони, на думку авторів стрічки, є натхненниками цих революцій, «що змітають один за одним колишні придатки Москви на превелику радість Джорджа Буша».
Самі ж ідеологи переворотів, які віддають перевагу залишатися в тіні, впевнені, що слідують благим цілям.
«Я не думаю, що розповідати людям про демократію — це хотіти скинути уряд. Існує дуже тонка межа між підтримкою демократії і втручанням у внутрішні справи держави. Я переконаний, що навіть без допомоги американських фондів в один прекрасний день революції в Україні, Грузії й Лівані все одно б відбулися», — зауважив американський сенатор Джон Маккейн, який є керівником Міжнародного республіканського інституту.
У свою чергу, Майк Стоун — керівник асоціації Freedom House, який надрукував у Киргизії книгу «Від диктатури до демократії», заявив: «Ми занадто захопилися цими історіями про оксамитову і «помаранчеву» революції. Мені потрібна зелена революція, революція долара. Дістаньте гроші — і ми надрукуємо все, що захочете!».
Автори стрічки «Революція. com. США. Завоювання Сходу» не беруться сказати, яка з держав СНД стане наступним місцем для подібних «кольорових експериментів. На їхню думку, «у черзі на революцію» — майже всі країни колишнього Радянського Союзу.
