Унікальне робітниче поселення на Рівненщині, яке могло б і сьогодні слугувати взірцем, проіснувало недовго, але назавжди увійшло в історію, причому не лише нашого краю.
Про це повідомляє photo-lviv.in.ua.
Легенди і реалії
Сучасне село Базальтове, що неподалік Костополя, колись носило красиву поетичну назву Янова Долина. Саме тут знаходиться одне із “Семи природних чудес України” — геологічний заказник “Базальтові стовпи”.
Тут знімали деякі сцени відомої української кінострічки “Поводир” і кліпи співачки Руслани. З цим місцем пов’язано чимало легенд. Кам’яні брили, що каскадом спукаються до кар’єру, заповненого неймовірної чистоти водою, подекуди сягають кількадесят метрів заввишки. Неподалік досі добувають базальт, а компанія Базальт Україна виготовляє з нього базальтову бруківку, плити, бордюри, сходи тощо.
Це дивовижне каміння — не що інше як застигла мільйони років тому вулканічна магма. Пісок і крейда заховали їх від людей на багато-багато віків аж доки випадок знову не підняв їх на поверхню. За однією з легенд, буцімто першим на базальтові поклади натрапив місцевий чоловік ще в 1635 році. Копаючи колодязь, селянин зламав лопату об каміння, з якого згодом зробив фундамент для власної хати. За іншою легендою, появу базальтових стовпів буцімто спричинила пригода польського короля Яна Казимира, який, полюючи в цій місцевості, втратив коштовного персня. Щоб помітити місце втрати, зробив позначку на камені у вигляді хреста. Каблучка так і не знайшлася. Але там, де її шукали. сталося диво — із землі постали небачені кам’яні брили. Місцевість назвали Яновою Долиною.
З давніх давен там видобували базальт. У міжвоєнний період там працювало найбільше підприємство Волинського воєводства і найбільший у тодішній Польщі базальтовий кар’єр. Залізничною гілкою Янова Долина-Костопіль щодня доставляли продукцію до залізничної станції в Костополі, а далі — до Європи. Вулиці й площі Праги, Парижа, Варшави, Брюсселя, Кракова, Відня, Люксембурга, Лондона вимощено нашим базальтом.
З селищем у Яновій Долині пов’язані трагічні сторінки українсько-польської історії. У Польщі їх називають волинською різаниною, в Україні – волинською трагедією. Оцінка тих подій нехай залишається за фаховими істориками, ця ж розповідь — про унікальне робітниче містечко на міжвоєнній Рівненщині, яке було взірцем організації праці, побуту і відпочинку в східній Європі. Подивитися на нього і перейняти досвід до Янової Долини приїжджали цілі делегації, про нього писала центральна польська преса. А “Газета польска” називала Янову Долину матір’ю польських автострад.
Небачене містечко над Горинню
У Яновій Долині добували базальт і в часи російського панування в краю, але тільки польський уряд в 1928 році розгледів справжню цінність тамтешніх неродючих земель.
Замість, як раніше, закупати базальт у Швеції, польська влада розгорнула широкомасштабний видобуток каменю на Рівненщині. До 1934 року в каменоломнях Янової Долини працювали тисячі робітників.
Тоді виникла ідея збудувати там робітниче селище на площі 107 гектарів. За основу взяли креативну розробку австрійського архітектора Адольфа Лооса.
Так серед лісу і мальовничих берегів Горині, постало унікальне містечко, якому історики й архітектори дивуються й досі.
Професор архітектури Ольга Михайлишин у своєму дослідженні “Взірцеве селище Янова Долина як новий тип робітничого поселення на Волині у 30-х роках ХХ ст. “(Вісник Львівського національного аграрного університету. Збірник наукових праць, 2009) писала: “…був чітко виражений новітній для свого часу підхід до просторової організації території, аналогічний, наприклад, розплануванню селищ Кіфхук у Голландії (1925-1930 рр. арх. П. Ауд) та Даммершток у Німеччині (1927-1928 рр., арх. В. Гропіус) зі строгим дотриманням принципу стрічкової забудови та застосовуваний в архітектурі Фінляндії ландшафтний принцип. Розпланування селища Янова Долина на Волині стало взірцем реалізованого новітнього раціоналістичного підходу до формування урбанізованих просторів, створення комфортного середовища проживання та відпочинку, а його забудова – гармонійним ансамблем, що відобразили основні архітектурно-стилістичні тенденції першої третини ХХ ст.”
Золоті часи Янової Долини
Будівництво поселення розпочалося в 1936 році. Тоді ж звели 40 житлових котеджів із запланованих ста. Розробники одразу поставили за мету зробити селище взірцевим. І їм це дійсно вдалося. Мальовнича навколишня природа надихала на нові й водночас практичні ідеї. Вулиці, прокладені просто серед лісу, було спрямовано до доріг, що вели до навколишніх сіл Злазне, Головин, Підлужне. До Злазного проклали навіть велосипедну доріжку.
Проїжджу частину і тротуари вкрили бруківкою. З дерев’яних брусів на базальтових фундаментах зводили двох-, чотирьох- і шестиквартирні житлові будинки, які вкривали червоною черепицею і оточували палісадниками.
Цікаво, що вулиці позначалися лише початковими літерами – А, В, С, D. Назви мали лише основні артерії селища: G – Головна, К – (Колейова) Залізнична, Z – Замикаюча (зі сторони Горині). Стометрова завширшки вулиця-алея S (Спацерова) призначалася для прогулянок.
Але найбільшою дивиною, особливо для сільської місцевості, були “зручності” — водопровід, каналізація та електрика. Містечко мало 60 телефонів. Був навіть власний невеликий аеродром. Були в Яновій Долині сучасно обладнані школа, дитсадок, поліклініка, поліцейський відділок, пожежна станція.
До речі, про торгівлю. Ось що розповідав у своїх спогадах колишній мешканець Янової Долини, громадянин Польщі Богуслав Собонь (спогади наводить у своїй книзі “Минувшина Рівненщини — далека і близька” рівненський архівіст і дослідник Чеслав Хитрий): “На територію селища не пускали приватну торгівлю. Торгівля велася через кооператив “Spolem”. У магазинах коопераційних можна було купити все крім алкоголю. Найближчий пункт з продажу алкоголю був у селі Злазне. Дякуючи цьому, не існувало в Яновій Долині проблем пов’язаних з алкоголізмом”.
У центрі містечка, на узвишші, планували звести костел. Адже доти тимчасовим храмом служила дерев’яна каплиця Христа Збавителя. Будівництво розпочали за проектом луцького архітектора Владислава Стахоня, який обрала конкурсна комісія в 1937 році. Але побудову в 1939-у припинили через військові дії.
Трагічні сторінки в історії Янової Долини
У 1939 році в Яновій Долині налічувалося близько трьох тисяч мешканців, більшість з яких поляки. З приходом “совєтів” щасливе життя в робітничому містечку закінчилося.
НКВД, репресії, Сибір… На місці, де будували костел, “совєти” влаштували табір для польських військовополонених, огородивши територію колючим дротом і спорудивши кілька бараків. Полонені рядового складу працювали на завантаженні каменю в кар’єрі, а офіцерів вивозили вглиб Росії. У1941-1943 роках там був табір уже для радянських полонених вояків, у якому утримували понад 10 тисяч осіб.
“Подих” нового радянського порядку мешканці Янової Долини відчули одразу. Як згадував Богуслав Собонь, коли 19 вересня 1939 року радянські танки з’явилися в селищі, радянський офіцер, побачивши мешканців у капелюхах, підозріло запитав, чи це не поміщики. А почувши у відповідь, що це робітники копальні, дуже здивувався і буркнув:”Разбєрьомся”.
Зі спогадів Богуслава Собоня: “Характерною рисою совєтського життя було “організування” всіх і всього для хвали Вождя, Батька, Вчителя, партії, СРСР. З’явилося щось таке, як рух стахановський (змагання). На головних вулицях виставлено було діаграми, таблиці та фотографії передовиків-стахановців.З оказії всіх державних свят всі будинки і вулиці були прикрашені в червоний колір. Присутність на маніфестаціях і мітингах була обов’язковою і контрольованою. Що загрожувало в разі відсутності? Привид Сибіру був загальноприсутній! …політрук Баранов у Яновій Долині був царем і Богом. В одну мить стало зрозуміло, що те, з чим маємо стосунок — не що інше як російський імперіалізм, тільки вдягнутий у червоний колір, настроєний в інтернаціональні гасла і облудні заклики”.
За словами Богуслава Собоня, згодом (через наступ німецьких військ) товаришу Баранову довелося втікати: “Товариш Баранов утікав автомобілем, завантаженим повністю майном, згромадженим під час свого понад десятимісячного панування…”.
З приходом німецьких військ мешканці Янової Долини знову потрапили під підозру — цього разу за симпатії до радянської влади. Каменоломня працювала вже на потреби Німеччини і її військ. Однак саме селище вражало навіть окупантів, які дивувалися, що так далеко від своєї батьківщини солдати можуть почуватися, як у Європі. За спогадами пана Собоня, німці організували в приміщенні “блоку” реабілітаційний центр, де німецькі вояки одужували після поранень. Але найстрашніше чекало мешканців взірцевого містечка попереду. Квітневої ночі 1943-го, за три дні до Великодня, Янова Долина перетворилася на живий смолоскип і стала Долиною смерті.
Унікальне робітниче поселення разом з 600-а (за іншими оцінками — понад 800-а) його мешканцями було знищене. Сьогодні на його місці село Базальтове. Колишня назва вгадується лише в назві сучасного базальтового кар’єра — Іванодолинський. На території села подекуди, порослі деревами і травою, ледь-ледь вгадуються колишні ретельно сплановані вулиці, із землі стирчать залишки фундаментів будівель, бетонні септики, надгробки старого цвинтаря… Про трагедію нагадують пам’ятники невинно убієнним і загиблим у воєнному протистоянні.
