Вони тривалий час чи то соромилися, чи то боялися розповідати про своє перебування в Німеччині та Австрії, мовчали, аби не зашкодити родині. Мова йде про остарбайтерів часів другої світової, які роками не бачилися з рідними, а спілкувалися з ними тільки за допомогою листів.
Розпорядження Бульби
19 липня 1941 року рівненський міський голова Полікарп Бульба видав розпорядження про реєстрацію мешканців Рівного з таким текстом: «Реєстрації підлягають усі мешканці у віці від 16 років. Дітей до 16 років реєструє голова родини. До реєстрації належить зголоситися з особистими документами, паспортом, легітимацією або метрикою».
З першого разу зареєструвати все населення не вдалося. Бургомістр видав ще одне розпорядження про чергову ревізію, за непроходження якої людей чекало покарання. Такий облік рівнян проводили з певною періодичністю. До слова, завдяки цим реєстраційним спискам, які зберігаються в Держархіві Рівненської області, рівняни мають зараз можливість вивчати не тільки кількість і рух населення міста та області, але й досліджувати свій родовід.
Так почалася підготовка до наймасштабнішої трудової міграції на користь Третього рейху.
Вивезенням людей на роботи керували спеціально створені органи — управління праці, біржа праці та вербувальні комісії. В особових картках зареєстрованих людей обов’язково зазначалася категорія особи на кшталт «працюючий» або «частково працюючий», медична комісія визначала стан здоров’я працюючого. Пізніше було створено спеціальні приймальні табори, де проводили медогляди потенційним кандидатам на роботу в Німеччину.
Віддати «трудовий борг»
У жовтні 1942 року Еріх Кох підписав розпорядження про заборону навчання юнаків і дівчат віком від 15 років, які були зобов’язані віддати «трудовий борг» Німеччині.
Спочатку окупаційна влада намагалася добровільно залучати на працю до Німеччини місцеве населення. Для чого видавалося багато агітаційної літератури, брошур, плакатів і листівок. Чимало таких закликів друкували газети «Волинь» і «Костопільські вісті». Газета «Волинь» за 1942 рік публікувала відомості про те, що в Німеччині «здорова та поживна їжа, робітники можуть споживати її в їдальні або забирати до бараків і їсти серед своїх товаришів; вони можуть відсилати додому свої заощадження, одержувати чотиритижневу відпустку. Щотижня до табору приходить представник з господарського відділу, якому робітники оголошують, що вони потребують одягу».
Але згодом, коли почали надходити перші листи остарбайтерів з негативними настроями, з наріканнями на недотримання обіцянок та мізерну оплату праці, трудова міграція призупинилася. Ці листи проникнуті таким незрозумілим щемом, що відразу зрозуміло, що молодь на роботах у Німеччині та Австрії точно не празникувала.
Існувала спеціальна цензура, яка чорним чорнилом замальовувала записи наших співвітчизників стосовно нарікань на тяжке життя на чужині. Остарбайтери жалілися родичам на брак одягу, їжі, тютюну і на тугу за родиною. Одні просили маму вислати вишиту сорочку, інші — сала або тютюну. Майже усі писали про цінність родини і бажання повернутися додому.
«Блок 51»
Німці встановили квоти на трудову мобілізацію, визначили вік так званих добровольців — від 17 до 25 років. Але коли не було досягнуто бажаних результатів у кількості, вікову межу підняли до 45 років.
У Рівному збір та реєстрація осіб, що від’їжджали на роботи в Німеччину, відбувався в казармі під назвою «Блок 51». Час від часу німці влаштовували облави по місту. Захоплених внаслідок облав збирали на території біля теперішніх торгового центру «Прем’єр» та магазину «Обнова». Хто був кмітливіший — втікав, знаючи всі ходи-виходи в місті (спогади рівнянина Сергія Корнільєва). Часто молоді люди свідомо калічили себе, аби не бути вивезеними (спогади Станіслава Пиндичука), укладали фіктивні шлюби, змінювали рік народження.
Але решта молоді, в чому була одягнена, відправлялася на залізничний вокзал. Молодих людей, майже дітей, чекала робота на полях, фабриках, заводах, шахтах Німеччини, Австрії, Польщі та Чехословаччини.
Загалом, за підрахунками науковців та на основі документів архіву, можна припустити, що в Німеччину з території області було вивезено 28 783 остарбайтерів.
Листи з неволі
Ці листи так і не дійшли до адресатів, їх не прочитали матері, родина. Але якимось дивним чином вони збереглися в архіві.
Лист, адресований Василю Зарембі з села Новожуків Клеванського району:
«День добрий, любий друже Василику, єдиний і коханий! Скільки я маю щастя в той час, коли щось знаю про того, хто такий милий моєму серцю і з ким ми частенько сварилися. Тепер я все як наяву пригадую і сльози не раз до болю зщемлюють серце. Та нічого не порадиш, Василику!.. цілую кріпко, бажаю щастя, Ольга».
З листа Надії Стасюк Агрипині Стасюк в Дубенський район, с. Забрама, вул. Сагайдачна, 43:
«Добрий день, дорогий мій родитель! Повідомляю вам, що я жива і здорова, чого і вам бажаю, наілучше від Бога. Мама, получила ваші дві відкритки, то с той радості не знала, що й робити. Зачала плакати. Мама, ви пишете, що не получаєте від мене відкритки. Мамо, я вам пишу, вже вісім відкритків… Ви пишете, що вас забуваю… Мама, получила всі ваші відкритки і шість посилок… Мамо, прошу вислать мені біленьку сукенку і синього паска, і панчохи, і вишліть тютюну, і ви знаєте самі, що вислати…».
З листа Никона Дмищука 2 вересня 1943 року, надісланого батькові Опанасу Дмищуку в село Бочаниця Гощанського району:
«Слава Україні! Посилаю лист до своїх дорогих та рідних родичів. Добрий день чи вечір. В перших словах повідомляю, що я жив та здоров і вам бажаю від Господа Бога доброго здоров’я на білому світі… Посилаю вам свою фотокарточку на пам’ять і дуже просив би щоб ви прислали свою, бо хотів би вас зобачити. Хоч на фотокарточці… Тепер буду просити прислати, як мона, тютюну, то за це буду дуже дякувати… і прошу, пишіть частіше, бо дуже скучно за вами. Жду отвєта як соловей лєта».
З листа Василини Ражик в Рокитне:
«Добрий день, наші родічи, повідомляєм вам, що мі ще пока жіві і здорові і вам желаєм від Господа Бога доброго здоров’я… Я вам посилаю знов открітку і фотокарточку… Я підрізала коси. Може вам не сподобається, але я так тут вбіраюся. Маю два жакети і плаття, пошила собі спідницю в складкі…»
«Фільтраційні справи»
Листи з неволі — не єдине свідчення про долі остарбайтерів. У Державному архіві Рівненської області зберігаються фільтраційні справи, так звані опитувальні листи, документи, які формувалися радянською службою безпеки на кожну особу, що поверталася додому по закінченні війни. Фільтраційні справи велися у формі допиту за певним порядком запитань: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, звідки особа, в яких населених пунктах працювала та на яких підприємствах або господарствах, останнім — ступінь важкості роботи, ставлення господарів та оплата праці. Найактивніше молодь поверталася у вересні-жовтні 1945 року.
Люди, які повернулися додому, зазнавали психологічного тиску з боку силових структур, їх часто перевіряли. Місцеве населення також з недовірою, а часто й з презирством ставилося до остарбайтерів.
У 1946 році міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі визнав примусові роботи іноземців у нацистській Німеччині злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права. Наприкінці 1980?х років розпочалися переговори між Західною Німеччиною та CРСР про виплату гуманітарної допомоги колишнім примусовим робітникам.
І лише з 1991 року компенсацію почали поетапно виплачувати особам, що постраждали від насильницького вивезення на трудові роботи за межі України.
Олена ГУМІНСЬКА,
старший науковий співробітник
Державного архіву Рівненської області.
