Згадайте типову ситуацію, через яку в тій чи іншій формі пройшов кожен із нас. Ви домовилися з керівником про те, що все буде гаразд. А тут раптом його підлеглі починають порушувати всі домовленості й користуючись своїми правами раз, і вашою розслабленістю два, роблять те, чого ви дуже б не хотіли і про що ніби вже домовились із начальником того, хто зараз перевіряє ваші документи, руйнує щойно зведений гараж, забирає придбаний вами товар, обшукує вашу квартиру, вирізає вам апендикс.
Згадайте типову ситуацію, через яку в тій чи іншій формі пройшов кожен із нас. Ви домовилися з керівником про те, що все буде гаразд. А тут раптом його підлеглі починають порушувати всі домовленості й користуючись своїми правами раз, і вашою розслабленістю два, роблять те, чого ви дуже б не хотіли і про що ніби вже домовились із начальником того, хто зараз перевіряє ваші документи, руйнує щойно зведений гараж, забирає придбаний вами товар, обшукує вашу квартиру, вирізає вам апендикс. Не дивуйтеся такому розкиданому числу прикладів. Таке може статися з ким завгодно і коли завгодно. Начальник міліції сказав, що ви вільні, а сержант веде вас до камери і допитує по повній формі. Хірург сказав, що ви здорові, а санітари вас чомусь прив’язують до ліжка і готують до ампутації. Президент підписав договір про дружбу, а його підлеглі готують провокацію на кордоні. Так, саме конфлікт у Керченській протоці, де наші вічні друзі будують дамбу до українського кордону, дуже сильно нагадує оту звичну всім ситуацію із неслухняним сержантом. Бо що буває, коли вас заарештували після люб’язної бесіди з начальником міліції? Родичі ваші, друзі, знайомі, ділові партнери біжать до того начальника, а він зайнятий. День зайнятий, другий, третій, а ви тим часом у камері із сержантом розмовляєте тільки сержанту зручною мовою. Нарешті начальник бере-таки трубку і щиро дивується: не може бути, це непорозуміння, це якась помилка, я зараз розберуся. Ваші рідні й друзі чекають, що вас випустять, а нічого не змінюється, сержант продовжує робити свою справу. Потім знову знаходять начальника, він каже, що справді там ніби щось є таке, про що він не знав, він просить вибачення. Це, звичайно ж, непорозуміння, яке швидко вирішиться. Насправді ж і сержант, і начальник роблять спільну справу, добре знаючи для чого. Начальник щогодини запитує сержанта, чи зізналися ви в тому, що їм потрібно. Запитує слідчих, чи знайшли вони, що треба, поки вас немає, а ваші співробітники розгублені й не знають, що робити. Запитує вашого конкурента, чи він зробив все, що треба, аби ви більше ніколи не були тим, ким були до «випадкового затримання». А далі вас, скоріше за все, випускають. У вас просять вибачення за прикру помилку, кажуть, що винні будуть покарані. Травмовані морально і фізично, ви повертаєтесь на роботу, а там вже все не так. На вашому місці сидить хтось інший. Ви починаєте запитувати, що сталося, а вам відповідають, не дивлячись в очі, що це, певно, якесь непорозуміння. І починаєте ви розуміти, що нічого не варті оці домовленості з начальниками, що, окрім вас самих, вас ніхто не захистить. Але час вже упущено, все знову слід починати спочатку. Отак приблизно можуть розвиватися події у несподіваному українсько-російському непорозумінні. У нас, звичайно ж, знову щось заберуть. Потім попросять вибачення, але віддати забудуть. Раніше слід було охороняти своє і не вірити в існування неслухняних сержантів.
