Цієї неділі народна артистка Ніна Ніколаєва знову стане королевою. Не лише тому, що цього вечора її вітатимуть із ювілеєм. Відома в місті актриса вперше перед глядачем перевтілиться в новий для себе образ — англійської королеви Марії у виставі «Марія Тюдор». Символічно, що вистава про неординарну та неоднозначну жінку стане для Ніни Ніколаєвої, актриси, котра зіграла понад 200 ролей, бенефісом з нагоди її 60-річчя.
— Ніно Єгорівно, як ви можете охарактеризувати свою творчість? — Актори — люди залежні, ми не можемо якусь свою позицію нести через ввесь свій творчий шлях, але, отримуючи роль, я можу висловлювати свою думку, говорити про свою незгоду з режисером щодо певного образу. І ось тут виявляється моя, суто людська позиція у ставленні до всього, що притаманне людині. І конкретно в кожній ролі, враховуючи те, що написав автор, позицію режисера та мою власну — ми виходимо на оптимальний варіант. Нерідко через це можуть виникати суперечки з режисером, що, врешті-решт, призводять до створення того, що бачать глядачі. Тому я не можу узагальнювати мету чи сутність своєї творчості. Моє завдання — максимально розкрити той образ, над яким я працюю. — Наскільки це вдалося в роботі над образом Марії Тюдор? — Цю п’єсу я знаю давно, років тридцять тому вона вже гралася на нашій сцені. Для бенефісу я не хотіла робити якісь концертні програми — я максимально можу задовольнити глядача тільки тим, що я роблю на сцені як актриса драми. І тому я стояла на позиції, що якщо й робити бенефіс, то це має бути вистава, в якій можна якнайкраще розкрити творчі здібності. Я довго шукала п’єсу і коли перечитала твір Віктора Гюго, здалося, що вона є надто багатослівною, якраз у стилі цього автора, проте, разом з тим, може бути дуже актуальною. Режисер, прагнучи зробити виставу коротшою, позбавив її всіх тих прикрас і залишив основну суть — конфлікт, що визначає всю дію. Після затвердження п’єси я почала шукати літературу, щоб більше пізнати образ Марії Тюдор. В одному романі, «Марія кривава», я побачила той образ, який докорінно різнився від того, що пропонував Гюго. Роман справив величезне враження і тому в мене виник конфлікт — між двома абсолютно різними баченнями одного образу. Якийсь час мені було складно зібратися з думками , привести до ладу свої емоції. Аж поки я не переконалася, що роман є роман, а ми маємо конкретну п’єсу й повинні створити образ, який зображується автором. Можливо те, якою глядач побачить на сцені королеву, не буде правдивим образом — в «Марії кривавій» головна героїня була жорстокою через релігійні мотиви, прагнучи повернути Англію до католицизму. Мені було нелегко працювати над настільки складним, негативним образом, адже амплітуда її почуттів коливається від ненависті до шаленої любові. Я особисто не чинила б так, як моя героїня, але я, актриса, не можу її засуджувати, а повинна пояснити, чому вона це робила. Володимир Петрів жартував, що після цього бенефісу мене всі почнуть ненавидіти. Але якщо мені вдасться хоч трохи викликати співчуття до моєї королеви, то це буде означати, що із своїм завданням я впоралася. — Минулою виставою з вашою участю — «Суперниками» рівенський театр піднявся на певний щабель глядацького визнання. Ви не боїтеся, що «Марія Тюдор» стане таким собі «відстоюванням титулу»? — Я цілком впевнена, що ми не втратимо те визнання. Тому що вистава, яку ми робимо, на мою думку, повинна бути глядачу надзвичайно цікавою. Колектив театру ні в якому разі не спуститься на щабель нижче. А я сподіваюсь, що ті симпатії, які я здобула за роль селянки Марфи, не втрачу, граючи роль королеви Марії.
