Не знаю, чи полюбляють актори рівенського драматичного театру іноді смакувати в барах відомим коктейлем «Кривава Мері», але те, на честь кого він названий, мабуть, вже знають. Адже готуючись до прем’єри вистави за п’єсою Віктора Гюго «Марія Тюдор», вони, очевидно, дізналися, за що і чому англійську королеву XVI сторіччя Марію Тюдор називали Марією Кривавою.
Після минулосезонного «вибуху» «Суперників» від колективу рівенського театру чекали щось нового і такого ж незвичайного. Незвичайності новій виставі театру додало те, що мала вона статус «бенефісної» і створювалась під народну артистку Ніну Ніколаєву, яка разом з прем’єрою мала відзначати свій ювілей. Власне, саме вона й обрала п’єсу для втілення на сцені, щоправда, тут існувала одна проблемка — твір Гюго був занадто довгим. Адміністрація театру довго підшуковувала режисерів під цей проект, але ті пропонували ставити Гюго повністю, разом з тим вимагаючи «скромненький» гонорар — від трьох до п’яти тисяч умовних доларів — шалені як для нашого театру гроші. Врешті-решт, за справу взявся сам директор театру Володимир Петрів — він зробив сценічну редакцію п’єси, значно її скоротивши, а потім взявся і за режисуру, значно зекономивши гроші свого закладу. Часу для постановки через гастролі та різні фестивалі залишалося небагато — традиція відкривати сезон прем’єрою цього року була порушена. Але минулої неділі прем’єра таки відбулася. Відкинувши традиційне уявлення про декорації, що мають відтворювати атмосферу часу, про який йдеться у виставі, постановник вирішив всю сценографію зробити образною. Якщо коротко, то більша частина сцени порожня, над нею гойдаються ланцюги (зроблені самостійно працівниками театру), ложе королеви у вигляді великої гойдалки і т.д. — речі, що символізують атмосферу страху та нестабільності, що панувала в Англії в часи правління королеви. Протягом вистави виникають певні асоціації та думки — щось подібне я вже десь бачив, причому ледь не щодня. Власне, Петрів і не приховує, що намагався провести паралелі, наблизити історичну п’єсу до сьогоденних подій. При цьому вистава не є повністю політичною — на першому плані, звісно, драматичні події з особистого життя монархів. Королева Марія закохана у свого фаворита Фабіано (Стас Лозовський), що дає цьому італійцю багато переваг. Такі справи не влаштовують іспанського дипломата Сімона Ренара (Анатолій Гаврюшенко) і вельмож (Віктор Янчук, Сергій Бондарук, Володимир Сніжний ). Вони й допомагають королеві дізнатися, що Фабіано зраджує їй із дівчиною Джейн (на прем’єрі грала Юлія Крет, а взагалі цю роль виконують три акторки). Джейн, у свою чергу, має одружитися із робітником Гілбертом (Андрій Куделя), котрий після зради коханої вирішує пожертвувати своїм життям заради помсти італійцю. В гніві Марія виносить коханцю смертний вирок, про який потім, як і будь-яка жінка, жалкує... Якщо говорити про загальні враження, то їх можна втиснути у слова однієї глядачки: «Капець, які страсті!». Вистава не шокувала, не справила занадто яскравого враження, не примусила виходити з театру з круглими очима — і це не дивно, адже робити вистави-сенсації щосезону все-таки важко. «Марія Тюдор» просто сподобалась, продемонструвавши високий рівень наших акторів: Ніколаєва — як завжди, королева, єдина, хто більшу частину вистави грає на емоціях; Гаврюшенко — як завжди, похмурий і серйозний, а Морозюк — як завжди, яскравий, хоч роль у нього й коротенька. Важкувато сприймався завжди позитивний Станіслав Лозовський в ролі негідника Фабіано, хоча режисера він повністю влаштовує. Новому проекту рівенського театру, можливо, не вистачає окремих шокуючих і яскравих моментів, але в повітрі протягом всієї вистави — страх, зрада, інтриги, ненависть (звісно, не без кохання), розчарування. І це тримає в напрузі до останньої хвилини. А це вже привід, щоб зрозуміти — рівенський театр відходить від «шароварних» традицій, а поступово, з успіхами та провалами, робить собі нове, оригінальне обличчя.
