Шістдесят років тому в Рівному встановлювали 18 ялинок, а головна була на Театральній площі. Ялинки в домівках рясніли цукерками й іграшковими космонавтами, а столи прикрашали «Совєтскоє шампанскоє» і олів’є по-радянськи.
На початку 1960-х ще не було звичних нині вітань глави держави під бій курантів — вітання радянському народові «від ЦК КПРС, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР» зачитували по радіо і телевізору диктори. Хоча ще далеко не кожна родина мала той телевізор. І «Блакитний вогник» лише з 1964-го став головною радянською телепередачею, без якої не наставав Новий рік. А з 1966-го телеглядачів перед Новим роком розважали персонажі гумористичного нескінченного телесеріалу «Кабачок 13 стільців». Ну от як нині «95 квартал».
Новий рік починався з листівок
Новим роком починало «пахнути», коли відділення зв’язку і «Союздруку» наприкінці листопада починали торгувати новорічними листівками, а магазини — ялинковими прикрасами. Саме із закупівлі цілих стосів новорічних листівок, за якими нерідко шикувалися довжелезні черги, і починалася підготовка до Нового року. Вітати треба було заздалегідь, аби пошта встигла доправити вітання. А писати нерідко доручали школярам з каліграфічним почерком. До грошової реформи 1961 року листівка з маркою коштувала 30-35 копійок, а після реформи — в середньому чотири-сім копійок. «Фішкою» листівок 1950-х — початку 1960-х був конкретно вказаний на ній «прийдешній», тобто наступного року вже її було не використати.
Картинки на них були простенькі, але не позбавлені духу радянської пропаганди. Дідові Морозу часто доводилося перевтілюватися залежно від «тренду» часу. То він будівельник, то космонавт, пізніше — «бамівець». Бідний Дід Мороз то на ракеті летів, то будівельним краном управляв, то мчав у потязі чи плив на крижині… То боровся за мир у всьому світі… Замість традиційної Снігуроньки поруч із Дідом Морозом часто був хлопчик-Новий рік у відповідному костюмі. І лише наприкінці 1960-х — на початку 1970-х новорічні листівки стали менш ідеологізованими, зображали казкових персонажів і прості, зрозумілі навіть дітям новорічні сюжети.
Та головною цінністю радянських листівок назавжди залишилися тепло й позитивна енергетика людей, які писали щирі слова побажань, виливаючи на цей яскравий, розмальований папір свої емоції. У багатьох родинах і досі зберігаються ці пошарпані часом реліквії. Інколи їх перечитують, щоб згадати тих, кого вже немає, пригадати, як колись зустрічали Новий рік. Бувало, відкриваєш поштову скриньку, а звідти вивалюється ціла купа різнокольорових вітань. До речі, тоді на уроках праці в школах зі старих листівок робили шкатулки для зберігання усіляких дрібничок.
У магазинах порожньо — на столах заможно
У 1960-х на підприємствах існувала так звана система передсвяткових замовлень. Щасливий власник номерка ішов з ним до магазину і отоварювався усілякими смаколиками на кшталт копченої ковбаси чи м’ясних реберець, інших м’ясних делікатесів, рідкісних консервів, індійської розчинної кави, згущеного молока, елітного шоколаду і коньяку, апельсинів і мандаринів. Отримували такі номерки не всі — лише керівний склад і передовики виробництва як заохочення, або розподіляли шляхом жеребкування.
Партійно-господарські керівники і працівники апарату мали свої окремі джерела постачання, до яких простим рівнянам було зась. Тому останнім, аби накрити новорічний стіл, треба було пройти такий собі «квест» вищого рівня складності: напередодні свят чатувати під магазинами, чи, бува, не «викинуть» чогось, або «діставати» по блату. Щось можна було придбати на міському базарі. Виручали й родичі в селі. От так і виходило, що в магазинах нічого немає, а столи ломилися від наїдків.
Неодмінним атрибутом новорічного столу на початку 1960-х було «Совєтское шампанскоє». Коштувало воно за тодішніми мірками недешево. Лише в 1961 році, коли процес виробництва автоматизували, новорічний напій подешевшав на 20 відсотків і коштував у середньому 5 карбованців 50 копійок.
«Ритуальна» їжа Нового року 1960-х — салат олів’є. Якби його автор, успішний шеф-кухар і ресторатор французького походження Люсьєн Олів’є дізнався, що з його вишуканим кулінарним шедевром зробили радянські господині, звісно, не від хорошого життя! Утім, у кожної рівненської господині була своя родинна фірмова новорічна страва. І тільки господиня знала, до яких хитрощів їй довелося вдаватися, щоб новорічний стіл був і багатим, і різноманітним. Мало хто переймався тим, що саме тривав Різдвяний піст. Щоправда, в селах якраз Різдво, а не Новий рік залишалось головним зимовим святом.
Ялинка і дива з таємничої коробки
Традиційно людно було в місцевому універмазі, де рівняни поповнювали запаси ялинкових прикрас, дощиків, бенгальських вогнів, хлопавок. Коштувало все це щастя від шести копійок за хлопавку до 2-3 карбованців за великі, яскраві кульки з виїмками, борозенками, «сніговим» покриттям. До 1966 року в СРСР ялинкові іграшки виготовляли і розфарбовували вручну. Саме такі іграшки дуже цінують колекціонери в усьому світі.
А вдома діти з нетерпінням і трепетом очікували традиційного передноворічного ритуалу, коли мама діставала коробку, а там… різнокольорові, блискучі й крихкі (бо ж скляні), магічні диво-прикраси. У багатьох родинах корінних рівнян ще зберігалися ялинкові прикраси з польських часів — таких було не купити в радянських магазинах. Були такі і в нашій сім’ї. А ще на початку 1960-х на ялинку вішали цукерки і мандаринки.
У домівках рівнян здебільшого ставили живі ялинки. Чи то й справді тоді вони були такими високими, а чи вони нам, дітям, такими здавалися, але щоб роздивитися верхівку зеленого дерева, треба було задирати голову. А там зазвичай красувалася п’ятикутна зірка. Щоправда, в 1961-му на честь польоту Юрія Гагаріна в космос з’явилися скляні гостроверхі маківки у вигляді стилізованих ракет.
А крапку в цих чаклуваннях над зеленим деревцем ставив Дід Мороз, звично займаючи почесне місце під ялинкою. Альтернативи йому тоді не було — ніяких Сант! На початку 1960-х це були Діди Морози кустарних рівненських артілей, у 1963-му їх випускав Рівненський міськхімкомбінат, а з 1965-го це вже був Дід Рівненської фабрики іграшок. У нашій родині він уже понад піввіку несе свою щорічну варту під ялинкою.
«Фішка» 1960-х — новозведені «хрущовки», чимало рівнян справляли новосілля якраз напередодні Нового року. Прикрашати до свята нові оселі особливо було нічим. Вата, блискучий дощик, гірлянда з різнокольорових паперових прапорців, мотки паперового серпантину — усе, з чим можна було пофантазувати. А з паперових серветок і фольги вирізали сніжинки, які потім вішали і на ялинку, і на вікна, і на стелю.
Вікна приватних будинків того часу мали свій новорічно-зимовий декор. Між подвійними рамами встеляли вату, що імітувала сніг, на неї клали яскраві кульки, іграшки, дощик. І тепло, і красиво.
Хлопчики — Зайчики, дівчатка — Сніжинки
На початку 1960-х новорічні ранки поступово «обжилися» в Палацах і Будинках культури, театрах, клубах. Запрошення на ці дійства роздавали батькам за місцем роботи, але лише членам профспілки. До такого запрошення додавався окремий «корінець» з печаткою для отримання подарунка — зазвичай це кондитерські набори з 1-2 мандаринками, запаковані в красиві кольорові коробочки чи торбинки.
На початку 1960-х у Рівному ялинки для дітей влаштовували в клубі залізничників ім. Першого Травня (якого нині не існує), в Будинку офіцерів, у клубі будівельників, у Палаці піонерів та в приміщенні в парку ім. Шевченка (там, де нині піцерія «На Гірці»), де тимчасово розміщувався міський Будинок культури. З 1961 року тут працював Анатолій Новосад, який на багато років став головним Дідом Морозом Рівного.
У 1963 році звели в парку новий міський Будинок культури з концертним залом. На період новорічних свят у глядацькій залі прибирали стільці й встановлювали в центрі величезну ялинку. Там відбувалося дитяче новорічне дійство. А для найменших група лялькарів з обласної філармонії (театру ляльок ще не було) показувала казку.
До новорічної розважальної індустрії для найменших рівнян на початку 1960-х належали й так звані дитячі новорічні ранки в садках і школах. Головним болем для мам було виготовлення карнавальних костюмів. Сніжинки часто були в платтячках з медичної марлі, обшитих ялинковим блискучим дощиком і накрохмаленою чи промазаною клеєм ватою. А якщо платтячко було обшите білим хутром зі старої шуби, то це вже була Снігуронька. До речі, саме Снігуронькою мріяли бути мало не всі дівчатка. Доповненням до образу була корона. Тут уже фантазія була безмежною. Вирізавши основу з картону, її обклеювали ватою чи фольгою, прикрашали блискучими намистинами чи бісером, а частіше товкли старі новорічні іграшки на крихти і посипали ними корону.
Щастило тим дітям, чиї бабуся чи мама гарно шили. Тоді на новорічному ранку з’являлися «Ялинка» і «Цариця ночі», «Господарка Мідної гори» і «Червона Шапочка», «Мушкетер» і «Кіт у чоботях», «Петрушка». Хлопчики найчастіше були в костюмах улюблених звірят — Зайчика, Вовчика, Ведмедика. Причому Зайчики-Вовчики часто відрізнялися від звичайних хлопчиків лише хутряними хвостиками, пришитими просто до звичайнісіньких коротких штанців, і «вушками», пришитими до шапочки.
Найпопулярніший ресторан для корпоративів і 18 ялинок у місті
На початку 1960-х ще не було повальної моди на новорічні корпоративи. Та й кафе-ресторанів у той час у Рівному було мало. На початку 1960-х — всього три: «Україна», «Спорт» і ресторан на залізничному вокзалі. Найпрестижнішим і найдорожчим був ресторан «Україна» — двоповерховий, з великим танцювальним майданчиком на першому поверсі. Розташовувався в будинку на розі сучасних Соборної та Сагайдачного, навпроти театру.
Газета «Червоний прапор» напередодні 1963 року писала, що в «Україні» від замовлень відбою немає: «Колективно закупили столики на новорічний вечір працівники заводу високовольтної апаратури, міської лікарні.…До новорічного свята в ресторанах заготовлено чимало приємних сюрпризів, і один з них — свіжі червоні помідори». Та ж газета в останні дні грудня 1961-го, пишучи про підготовку міста до Нового року, зазначала, що в ресторані «Україна» вже заброньовано всі столики, встановлено велику ялинку. Буде новорічний бал на 350 гостей. Всього ж у місті встановлено 18 ялинок, зазначалося в газетній статті.
Найбільша і найкраща — на Театральній площі. Саме там до 1967 року, коли побудували площу імені Леніна (сучасний майдан Незалежності), й встановлювали головну ялинку міста.
Світлана КАЛЬКО.
