Як немає людей з однаковими відбитками пальців, так немає і людей з однаковою психікою. Не виключено, що двоє схожих за характером людей у кризовій ситуації можуть поводитись зовсім по-різному і навпаки — двоє різних скоять ті самі дії. — Тому існує цілий розділ у психіатрії, який вивчає поведінку людини в екстремальній ситуації, — розповідає лікар-психіатр вищої категорії Тетяна Пятковська.
Як немає людей з однаковими відбитками пальців, так немає і людей з однаковою психікою. Не виключено, що двоє схожих за характером людей у кризовій ситуації можуть поводитись зовсім по-різному і навпаки — двоє різних скоять ті самі дії. — Тому існує цілий розділ у психіатрії, який вивчає поведінку людини в екстремальній ситуації, — розповідає лікар-психіатр вищої категорії Тетяна Пятковська. — Що стосується конкретної ситуації, то за логікою речей нормальна людина, водій, зрештою, просто зобов’язаний був зупинитися і викликати швидку. Чому ж він віддав перевагу поїхати, навіть не оглянувши пораненого, не дізнавшись, чи потрібна допомога жертві ДТП? Можна припустити, що ця людина, у минулому офіцер, лікар, раптом опинилася в нестерпній для себе ситуації. І тут вже йому відводилася принизлива роль винного, яка, як кажуть, просто «вибила із сідла». Хоча не виключено, що водій був психастеніком, припускає фахівець. Люди з такою організацією нервової системи схильні до драматизму і песимізму в поведінці, що побічно підтверджується наступним наміром цієї людини покінчити із собою. Власникам такої психіки властива «реакція ступору» — своєрідного самозахисту мозку від негативних думок і трагічних подій. Людина в стані ступору, яка навіть скоїла страшний злочин або стала свідком такого, якийсь час продовжує жити, як ні в чому не бувало, просто не пам’ятаючи «непотрібних» подій. Одна моя пацієнтка після раптової смерті чоловіка на цілих два дні впала в стан ступору — вона жартувала, прибирала в домі, готувала обіди, загалом, поводилася абсолютно звичайно. І тільки через якийсь час її «прорвало», з нею трапилася така істерика, що якби поруч не виявилося сусідки, жінка покінчила б із собою. — Скоріше за все, у стан ступору впав і ваш водій, коли збив людину. Він просто «виключився» і продовжував їхати на дачу. Лише після приїзду міліції, зрозумівши всю серйозність ситуації, він не зміг справитися з емоціями, що навалилися на нього. А їх було достатньо: і почуття провини, й очікування покарання, і відчуття поламаної долі, можливо, уявлення про те, що доведеться пережити його близьким... І він знайшов єдиний, як йому здавалося, правильний вихід — суїцид. Поранення виявилося не смертельним, проте людині не вдалося вийти з психологічної «в’язниці»: вона перебувала ввесь час в очікуванні покарання, адже чесно розповів, як все було, і свою провину визнавав. Йому, по суті, й не потрібен був уже суд. Ще в перший день він засудив себе, скоївши суїцид. А інфаркт, який стався в день суду, лише доводить, що людина не хотіла жити і не готова була опиратися обставинам. Спеціаліст вважає, що в подібних ситуаціях допомога психіатра послужила б гарну службу не тільки жертвам і свідкам злочинів, але й тим, хто їх скоїв через необережність. Це анітрохи не зашкодило б правосуддю. А життя, можливо, було б врятоване. Зараз на дорозі з’явилася безліч водіїв із купленими правами, які керувати автомобілями не вміють і не хочуть вчитися. Найменше в звичайному житті людина схильна думати про відповідальність за чуже життя. І проте будь-який такий молодець, та й взагалі будь-який водій, може виявитися раптом у подібній ситуації — скоїти випадкове вбивство. І вантаж провини може виявитися непід’ємним. Тому насамперед родичі повинні сподіватися не на «може» і гуманний суд, який «не посадить», а на лікаря-психіатра. Він допоможе пережити стрес.
