У його вмінні відбивати пенальті жодні надприродні сили не замішані, переконує 36-річний воротар збірної України та київського «Динамо» Олександр Шовковський.
Усе залежить лише від психологічного настрою. Своїм секретом єдиний допоки на планеті голкіпер, який на чемпіонаті світу в серії післяматчевих пенальті відстояв «насухо», поділився з рівненськими журналістами. Сталося це в рамках приїзду Олександра на дитячий турнір «Кубок майбутніх чемпіонів». — Навчитися відбивати пенальті мені допомогла травма, — розповідає воротар. — Незадовго до чемпіонату світу в Німеччині я зламав ключицю. Уявіть мій стан, до цього 3-4 цикли збірна не може потрапити на жоден форум, тут ніби все в руках, а в мене травма. На щастя, ушкодження виявилося без ускладнень. Втім, стан у мене був не найкращий, і я вирішив під час реабілітації походити до психолога. І саме робота з психологом дозволила мені багато зрозуміти. Коли людина готується бити пенальті, їй дуже непросто. На неї з трибун дивиться 60 тисяч глядачів плюс телебачення. Одні бажають тобі забити, інші навпаки — хочуть, щоб ти спіткнувся. Так-от, психолог навчив мене відключатися від будь-яких зовнішніх впливів. У цей момент мій стан — це озеро, на якому немає вітру, цілковитий спокій. Це дає мені можливість зрозуміти, що хоче гравець, коли йде бити пенальті. Ось такий збіг обставин, а якби не та травма, ми, можливо, і не пройшли б у 2006 році на чемпіонаті світу Швейцарію. — А після програшу у 1999 році від Словенії які були емоції? — На вулицю кілька днів виходити не хотілося. — У вас періодично з’являються молоді конкуренти, але ніхто з них не може затриматись в основі надовго. Чи складно стільки років залишатися першим номером в «Динамо»? — Я вдячний усім тим хлопцям, які у різні роки були моїми конкурентами. Усі вони примушували мене вийти на вищий рівень. Такий вже спорт, що іноді доводиться відступити, впасти, щоб потім піднятися і зробити крок вперед. — 16 років в одному клубі, чи не було бажання поїхати пограти десь на Захід, у більш потужні чемпіонати? — Не завжди наші бажання збігаються з нашими можливостями, тому не надто задумуюсь над цим. — Що спонукало вас погодитись приїхати до Рівного, щоб нагородити юних футболістів? — Я згадую, коли ще був школярем, і до нас приїжджали Олег Блохін, Леонід Буряк, тоді це була для мене велика подія. А тому з радістю відгукнувся на пропозицію Миколи Несенюка. У нас сьогодні команда збирається після відпустки, втім, зважаючи на поважну причину, керівництво дозволило мені приєднатися до колективу вже завтра. tag:КМЧ tag:Кубок майбутніх чемпіонів
