Кажуть, що лише ідіот не боїться смерті. І, на мій погляд, різноманітні фанатики підтверджують це мало не кожного дня. Проте якщо поглянути на це питання, так би мовити, глобально, то наша сучасна цивілізація виглядає саме таким Недоумком, і саме з великої літери. Війни, екологічні та техногенні катастрофи — усе це аж ніяк не сприяє зміцненню віри в те, що на нас чекає безтурботне майбутнє. Навпаки, складається враження, що незабаром сама планета докладе всіх зусиль, щоб позбавитися дурного вірусу, який гордо іменує себе людством…
Мій співрозмовник Григорій Коток — людина, яка понад 20 років займається східними єдиноборствами, спеціаліст з мануальної терапії, а також прибічник тієї думки, що у людей ще є шанс себе врятувати. — Пане Григорію, тема «Апокаліпсис сьогодні» аж ніяк не нова. Люди вже давно чекають кінця світу, і є така думка, що він закодований у нас мало не на підсвідомому рівні. Фраза: «Після мене — хоч потоп!» уже давно стала гаслом цивілізації, яка пішла західним шляхом розвитку. Тож скажіть, будь ласка, на чому базується ваш оптимізм? — Якщо коротко, то на вічних істинах, на яких базуються всі сучасні релігії — шлях до Істини лежить через любов. Щоб відповісти на це запитання детальніше, треба почати здалеку. З тих перших кроків, які зробив, ставши на шлях вивчення канонів кунг-фу. — Зробіть ласку. — Для того, щоб ви мене краще зрозуміли, відразу зазначу, що кунг-фу — це зовсім не те «бойове мистецтво», з допомогою якого «гарні хлопці» мордують у бойовиках «хлопців поганих». Такий погляд на справжній стан речей дуже примітивний і пропагує лише насильство, що дуже шкодить підростаючому поколінню. Кунг-фу — це ціла філософія, спосіб, так би мовити, світосприйняття. Саме слово можна перекласти як «майстер», «майстерність». Крім того, в нього ще вкладається смисл «ставати дорослим». Тобто мати потребу постійно себе вдосконалювати, не зупиняючись на досягнутому. В ідеалі — це безкінечний шлях самопізнання. Йдучи ним, людина крок за кроком стає кращою, чистішою, наближається до Гармонії. Авжеж, за умови, що вона її шукає. Загалом же ставати дорослим у філософському контексті означає перемогу світлого над тим темним, що в більшій чи меншій мірі має в собі кожна людина. Іншими словами — перемогу над самим собою. — Чи були в наших предків вчення, подібні до кунг-фу? — Авжеж. І одне з них — гопак у козаків. Їхнє бойове мистецтво дуже відрізнялося від того, що нині намагаються відродити. Воно містило не лише бойовий гопак, але й цілу філософію, яка базувалася на православному християнстві. Вимоги до тіла та міцності духу були набагато жорсткіші. До речі, саме в гопаку було багато спільного з кунг-фу в техніці рухів, переміщень тощо. При виконуванні деяких комплексів вправ вони теж входили у визначений емоційний стан, тобто у транс. Були свої бойові мистецтва також і у скіфів та давніх слов’ян. Те ж саме карате виникло в Японії лише в 1927 році як наслідування традицій Шаоліня, тому що нічого нового зараз ніхто видумати не може. Можна лише удосконалювати старе. — Коли ви почали займатися мануальною терапією? — Одночасно з кунг-фу, адже масаж є одною з його складових частин так само, як і робота з космічними енергіями. Все це взаємопов’язане та невіддільне одне від одного, як тіло й душа. В основі мануальної терапії лежить Юрведа, де написано, що всі хвороби виникають на ментально-астральному рівні, а вже потім, немов ті паразити, пускають коріння в тілі. Уся східна нетрадиційна медицина виходить саме з цього. — Якщо не секрет, від чого виникають захворювання в цьому випадку? Невже від якихось ментально-астральних вірусів? — Можна, якщо хочете, називати це і так. Адже ті самі жадібність, заздрість та інші негативні людські риси недарма називають смертними гріхами. Вони вбивають тіло через душу і заражають інших не гірше від тих вірусів, які відомі сучасній науці. Так само, як і лікарям, які стикаються з хворобами різної тяжкості, мені трапляються люди, під час роботи з якими доводиться витрачати дуже багато енергії. І навпаки — з деякими працювати дуже легко. — Чому так буває? — Мені доводиться працювати не лише з матеріальним, тобто, з фізичним тілом людини, бо мушу сказати, що сприйняття багатьма масажу лише як просте розминання кісточок — думка хибна, але й з її енергетикою. Чим більше в людини негативної енергії, яка, за великим рахунком, і спричиняє захворювання, тим більше енергії доводиться витрачати, щоб відродити гармонію. — Тобто можна сказати, що, наприклад, праведник, як людина з доброю енергетикою, ніколи не захворіє на, приміром, виразку шлунка? — Дозволю собі відповісти запитанням на запитання. Що таке праведність? Це любов до людей — найкращий імунітет, який має душа кожного! Саме її розвивати в собі й пропагував Ісус. Згадайте: «возлюби ближнього свого як самого себе» та, як наслідок — «не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі». — Кажуть, що немає на світі нічого тяжчого, аніж любити ближнього… — Безперечно. І, мабуть, саме тому багато хто з людей обирає шлях, який вважає легшим, забуваючи, що, так би мовити, не все те золото, що блищить. Ця прописна істина, як багато інших, забувається в метушні того, що люди вважають справжнім життям — погоня за матеріальними благами, жадоба влади тощо. І тоді, коли душа переповнюється негативом, тіло опиняється в пеклі ще за життя. Та ще гірше, коли вони й дітям своїм втовкмачують у голови, що іншого шляху не існує. І, як наслідок, виникає споконвічна проблема батьків та дітей. Останні завжди бунтували й будуть бунтувати, тому що спосіб життя дорослих ще не встиг спаплюжити їхні душі. — Мабуть, тут буде доречно згадати той самий хіпізм, як останню більш-менш визначну спробу протиставити світу споживачів дещо інші цінності. Чому, на вашу думку, все скінчилося досить невдало — сексом та наркотиками, адже вони закликали не воювати, а любити? — Саме в підміні причини та наслідку, яка сталася згодом. Творити любов — зовсім не те саме, що займатися нею. Сексуальні стосунки — це не любов. Це профанація поняття любов, його кастрування. Діти, тобто хіпі, були просто вимушені пристосуватися до світу дорослих, для якого в іншому випадку ризикували назавжди залишитися недорозвиненими, який будь-яку здорову ідею перетворює на грубі гроші. І тут знову спливає іпостась кунг-фу — ставати дорослим у філософському сенсі. Експериментування хіпі з наркотиками призвели не до розширення свідомості, як їм того хотілося, а до наркоманії. В той же час заняття кунг-фу особисто мені дали в цьому розумінні більше, ніж будь-яка «доза». — Але ж і те саме кунг-фу нині стало бізнесом, на якому заробляють гроші, чи не так? — На жаль, це так. Та просте, механічне і бездумне відтворення рухів, яке зараз багатьма так званими вчителями видається за бойове мистецтво, нічого не дає для розвитку душі. Втім, приблизно те саме вже давно відбувається і з іншими філософськими течіями. Зокрема, з християнством. Розпад на різні секти, кидання жебракам мідяків у надії, що Бог його вам зарахує, механічне бурмотіння молитов тощо — що воно дає так званій віруючій людині? В Польщі, де я був свого часу, взагалі повернулися до середньовічного ідіотизму — продажу індульгенцій. За кілька баксів будь-хто може купити прощення гріхів собі та своїм родичам… Ось і вся любов до ближнього. — Тобто ви хочете сказати, що християнство теж, так би мовити, кастроване і лише трішки вагітне вченням Христа? — Замість відповіді наведу такий приклад. Кілька разів мені доводилося зустрічатися з представниками секти мормонів, які місіонерствують тут, у Рівному. Я читав їхню літературу і з подивом дізнався, що не віддаючи десятини своїх доходів церкві, ти обкрадаєш Христа. Де це написано в Біблії?! От і виходить, що їхнє вчення — це просто бізнес, де душа лише заважає. На мою думку, якщо людина хоче щось дати іншим, то має робити це від чистого серця, а не тому, що так треба. — Авжеж, примус ще нікого не зробив добрішим, і якщо хтось каже, що це не так, то просто лицемірить. До речі, що ви можете сказати про екстрасенсів, білих та чорних магів? — Все це одне й те саме. Немає магів білих або чорних, а екстрасенсом може стати кожен — треба лише навчитися роботи з енергіями. А от на що їх спрямовувати, то вже інша річ. За великим рахунком, кожна людина — маг, є просто різні рівні, на яких перебуває її душа. Взагалі, людина ще багато не знає про саму себе з того, що було відомо древнім. Хоча зараз наука нібито відкриває, а насправді лише підтверджує те, що було давно відомо. — Чи можна сказати, що помилка людства, зокрема, нашої західної цивілізації, в тому, що ми надали перевагу технічному прогресу перед розвитком духовним? — Це не те що помилка, а більше перекіс в один бік, тобто порушення гармонії — законів природи та навіть Всесвіту. На мою думку, в цьому й полягає суперечність між східною та західною цивілізаціями. Мені хочеться вірити, що воно тимчасове. — В чому ж його причина? — Біда в тому, що людство ще не навчилося відрізняти біле від чорного і в цьому сірому мороці не бачить далі кінчика свого носа. Ось із цієї причини й будь-які знання, що здобуває з допомогою науки, чи не відразу використовує собі на погибель. Нас не вчать бачити ліс за деревами. Візьміть ті самі притчі Ісуса. Він розказував їх для того, щоб слухачі на їх прикладі розвивали абстрактне мислення, знаходили схожі сюжети в своєму житті, робили правильні висновки не лише в ситуаціях, про які безпосередньо розказував, але й у подібних. Його історії мали будити уяву, натомість із часом вони мало не скам’яніли, перетворилися на непохитні догми. Як я вже казав, ще багато знань від нас приховано. Вони чекають того часу, коли людство буде готове сприйняти їх. — Ви маєте на увазі Шамбалу, де, за легендами, сховані знання древніх? — Вам ніколи не спадало на думку, що легенди про далеку Шамбалу — не що інше, як вдала спроба відволікти увагу від того, що лежить на найвиднішому місці? Адже це найнадійніший спосіб щось сховати! — Що ви маєте на увазі? — Вас, себе, будь-кого — для нас усіх не лише чужа душа, але й своя часто залишається мороком… — Цікава думка. Дякую за змістовну розмову.
