Понад півсотні каратистів з різних куточків України, а також Польщі та Литви зібралися у Рівному, щоб поспілкуватися з шеф-інструктором Японської асоціації шотокан карате-до Пембою Тамангом. Цей майстер до нашої країни прибув вперше. Запросив його президент Федерації фудокан карате-до рівнянин Віктор Сидорович, який влітку протягом тижня гостював і тренувався у Таманга. Більше про себе і свій шлях у карате японський майстер розповів читачам «РВ».
— У Європі я вже не вперше. До цього бував у Росії, Польщі. Європейське карате доволі сильне. Втім, у Японії більше уваги приділяють деталям, розвитку техніки, рухам. — Чи можуть європейці досягти рівня японських майстрів? — Безумовно. Віктор Сидорович — приклад цього. — Віктор Сидорович влітку побував у Японії, чи часто майстри з різних країн приїздять до вас у гості? — Часто. Кібучизава, де я живу, має гарну природу, і це допомагає у тренуваннях. — Те, що ви представник шотокану, а п.Сидорович — фудокану, не заважає? — Стилі тут ні до чого. Усе залежить від людей. Це насамперед обмін досвідом, а тому проблем жодних. — А взагалі, яке ваше ставлення до великої кількості стилів у карате, чи не варто їх привести до спільного знаменника, а згодом заявити на Олімпійські ігри? — Мова про це йде вже 30 чи, можливо, 40 років. Але карате — це не просто вид спорту, це стиль життя. До того ж різні стилі — це як різна їжа: хтось любить щось одне, а хтось інше. — Чи не було бажання створити власний стиль? — Шотокан — це дуже старий стиль, з великими традиціями, тому про власний стиль я навіть і не мрію. Інша справа, що я намагаюся його очищувати, робити кращим. — У 80-х ви закінчили доволі непрості курси інструкторів Кенчусей. Розкажіть більше про ці курси. — Родом я з Непалу, а тому став першим неяпонцем, хто закінчив ці трирічні курси. Це як армія. Потрапляло на них лише 2% бажаючих, ще менше закінчувало, дехто божеволів. Було дуже складно. Під час тренувань весь час дивилися на годинник, коли це все закінчиться. Втім, іноді після закінчення все тільки починалося, коли до молоді приходили старші майстри, які відпрацьовували техніку. Іноді я думав, що це велика помилка була — піти на ці курси. — Чи доводилося прийоми карате застосовувати у житті? — Нехай це буде моїм секретом. — Карате — це серйозна зброя, як запобігти потраплянню її в руки недобрих людей? — Карате — це насамперед самооборона. Звісно, приходять навчатися різні люди, складно одразу визначити, добрі вони чи ні. Але одне можу сказати впевнено — воно змінює людей на краще, робить їх м’якшими та добрішими. — Як ви прийшли у карате? — Це сталося у десятирічному віці. Я просто хотів бути сильнішим. Втім, з часом моє сприйняття карате змінилося. Нині для мене це натхнення та спокій, які допомагають йти навпростець, не звертаючи зі свого шляху. — Чим ще живе Пемба Таманг, окрім карате? — Я люблю музику, люблю ходити в гори, стрибати у водопади, малювати і готувати. — Що полюбляєте їсти? — Віддаю перевагу смачній здоровій їжі. Іноді — це м’ясо, іноді — овочі, головне, щоб було смачно.
